11 клас історія України

Урок (17.03.2020)

https://history.vn.ua/pidruchniki/sorochinska-ukraine-history-11-class-2019-standard-level/31.ph прочитати   параграф.

https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfTrCulAg49FI6XCiHvIIocOv-22JLiYfmXG8JOIf07fL2T0g/viewform?usp=sf_link

ТЕМА: " Основні тенденції економічного розвитку України"(3.04, 7.04).                                                                   Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послідовність головних подій періоду розбудови незалежної держави;

характеризувати соціально-економічне становище України у 90-ті роки — на початку XXI ст.; порівнювати різні точки зору щодо оцінки процесу розбудови незалежної, демократичної, соціальної, правової держави і давати їм власну оцінку; характеризувати і пояснювати основні чинники, особливості й тенденції розвитку; висловлювати й аргументувати власну точку зору щодо перспектив економічного, політичного і соціального розвитку України.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних Бесіда

1. Які заходи щодо реформування української економіки впроваджувалися в 1991-1994 pp.? Чому ці заходи не мали успіху?

2. Якими були основні підсумки економічного розвитку України в 1991-1993 pp.?

3. Яким був стан економіки України на 1994 p.?

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. 1994-го року втіленню в життя послідовного економічного курсу заважали як суперечності між виконавчою і законодавчою гілками влади, так і загальнополітична, соціальна ситуація в країні. Економічна криза на початку 90-х років негативно вплинула на рівень життя та на соціальну структуру суспільства. Після лібералізації цін 1992 р. основна маса населення опинилася за межею бідності. Відбулося повне знецінення такої важливої державної гарантії оплати праці, як мінімальна заробітна плата. В Україні в жовтні 1992 р. мінімальна плата була в 10 разів нижча від середньої в народному господарстві, а в листопаді 1993 р. взагалі становила лише 7 % середньої заробітної плати. Різко зменшилася купівельна спроможність населення. Протягом 1991-1994 pp. вона фактично знизилася в 5 разів.

Економічні негаразди негативно позначилися на соціальній структурі України. Форсоване розшарування суспільства призвело до соціальної поляризації. 1992 р. за межею бідності опинилося майже 64 % населення, «середній клас» танув майже на очах, а кількість багатих становила 10 %. Внаслідок цього різко зросло суспільне напруження між полюсами «багаті» — «бідні». Ситуація в державі погіршувалася.

Президентські вибори, що відбулися влітку 1994 p., принесли перемогу Л. Кучмі, який виступив з програмою виведення економіки з кризи.

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

⇒⇒ Економічний розвиток України в кінці 90-х років

Проблемне завдання

Чому реформи, які проводив Л. Кучма, перебуваючи на посаді прем’єр-міністра у 1993 p., виявилися неефективними?

Учитель. Новообраний президент Л. Кучма в жовтні 1994 р. проголосив нову соціально-економічну стратегію, суть якої зводилася до формули «прискорене реформування як єдина умова і основний засіб виходу з кризи та економічної стабілізації». У соціально-економічній політиці було визначено такі основні напрями та пріоритетні завдання:

1) фінансова стабілізація — послаблення податкового пресу, подолання платіжної кризи, поглиблення банківської реформи;

2) регульована та контрольована державою лібералізація цін;

3) докорінна структурна перебудова виробництва з метою створення ринкової економіки на основі розширення приватного сектору;

4) децентралізація управління економікою;

5) лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків, чітке визначення пріоритетів у регіональному спрямуванні зовнішньоекономічної політики;

6) соціальний захист, який передбачав докорінні реформи заробітної плати, соціальної допомоги та соціального страхування, передання через акції в приватне користування населення державного майна.

Завдання

1. Дайте оцінку положенням Програми з виходу із кризи Президента Л. Д. Кучми.

2. Зробіть припущення, наскільки вона могла бути ефективною.

Учитель. Із цієї програми, по суті, починається другий етап економічних перетворень в Україні, який можна розглядати як спробу змін в економіці (прискорення приватизації, фінансова стабілізація, створення ринкової інфраструктури тощо). Перші кроки на шляху здійснення нового реформаційного курсу були швидкими і рішучими. Одна за одною вийшли урядові постанови про підвищення зарплат, пенсій і стипендій; про лібералізацію цін та експорту. Національний банк України видав постанову про уніфікацію курсу валют та стримування інфляції. Таким чином, Президентом була запропонована ліберально-монетаристськамодель виходу із кризи.

Робота з термінами

Лібералізм — філософська, політична та економічна теорія, а також ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є правовим базисом суспільства та економічного ладу. Лібералізм проголошує, що ініціативна, вільна діяльність осіб, переважно економічна й політична, є справжнім джерелом поступу в суспільному житті.

Монетаризм — це сучасна економічна теорія, згідно з якою кількість грошей справляє вирішальний вплив на економічну активність і рівень цін, а цілі грошової політики найкращим чином досягаються шляхом регулювання темпів зростання пропозиції грошей. Це також механізм відповідної поведінки держави в економічних відносинах.

Учитель. Але вже скоро стає зрозумілим, що реалізація нового соціально-економічного курсу виявила суттєві недоліки запропонованої моделі реформування:

• по-перше, ринок не може регулювати ціни природних монополістів;

• по-друге, глибокі структурні зміни неможливі лише на основі ринкових стимулів, вони відбуваються за допомогою державного програмування;

• по-третє, ринок неналежною Тому недосконалий механізм соціальних компенсацій, пов’язаний з лібералізацією цін, не тільки не розширив соціальну базу ринкових реформ, а й суттєво підірвав її, зробив проблематичною масову підтримку нового реформаторського курсу. Ситуація в економіці країни продовжувала погіршуватися. Президент взяв курс на радикальні економічні перетворення. розв’язує соціальні проблеми, а також проблеми невиробничої сфери.

Робота з таблицею

СПРОБИ ВИВЕСТИ КРАЇНУ З ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Період	Зміст реформ
Жовтень 1994 р.	• Скасовуються дотації на виробництво збиткової продукції, відпускаються ціни, запроваджується фіксований курс карбованця до твердих валют. • Проголошується необхідність тотальної приватизації, суттєвого скорочення бюджетного дефіциту. • В економічній політиці відбувається перехід до комбінування монетаристських та адміністративних заходів
1995 р.	• Звернення Президента до Верховної Ради України, де звучить потреба у коригуванні реформ: посилення керованості економікою, подолання кризи державної влади, активізацію соціальної політики. • У політичних колах пожвавлюються дискусії щодо пошуку власної української моделі ринкового трансформування економіки, прагматичного врахування особливостей сучасного розвитку республіки. • Певна стабілізація грошово-кредитної сфери. У першому півріччі зафіксовано зниження рівня інфляції. Рівень інфляції в Україні став майже вдвічі нижчий, ніж у Росії, і становив 181,7 % за рік. Це дозволило зміцнити грошову одиницю країни, забезпечити довіру до неї, і, таким чином, створити передумови для подальшого проведення грошової реформи. • Суттєво зростають темпи приватизації. 1995 р. в Україні було роздержавлено 16 265 об’єктів, з яких 4 051 перебували у державній власності. Це вдвічі більше, ніж за попередній рік. У підсумку за 3,5 року частка державної власності в Україні скоротилася з 96 до 62 %. Приватизація активно продовжувалася і 1996 року. • Але ефективність роботи приватизованих підприємств залишалася низькою. Під час приватизації допущено чимало грубих порушень чинного законодавства, зловживань службовим становищем
1996 рік	• У вересні 1996 р. в обіг запроваджено сучасну грошову одиницю — гривню. Обмінний курс становив 100 тис. купоно-карбованців за одну гривню. Нові гроші було ви-друковано в Англії та Канаді. • Українська грошова система ґрунтується на обігу кредитних і паперових грошей. Величина будь-якої національної грошової одиниці визначається її золотим вмістом, який встановлює держава через валютний курс
	1996-1997 pp. валютний курс гривні до долара складав 1,75—1,9. 1998 р. для гривні було встановлено «валютний коридор», тобто крайні величини співвідношення з американським доларом — 1,95-2,25. • Для нормального розвитку економіки потрібні стабільні гроші, тому Національний банк України запровадив жорстке планування і регулювання грошового обігу. Кількість грошей в обігу визначається відношенням суми цін товарів до числа оборотів однойменних грошових одиниць. Отже, існує пряма залежність рівня виробництва в державі і кількості грошей в обігу. • Певна стабілізація грошової одиниці є одним із досягнень економіки незалежної України. Проте грошова система України функціонує не ізольовано, а залежить як від стану національної економіки і ходу ринкових реформ, так і від фінансових коливань на світовому ринку
1997 р.	• Програма антикризових дій, яку президент обнародував у своїй доповіді з нагоди першої річниці Конституції. • Основними положеннями програми були: прискорення приватизації; легалізація за рахунок лібералізації податкової політики тіньової економіки; активізація інвестиційного процесу; здобуття максимального економічного ефекту від зовнішньої торгівлі; енергійний перехід аграрного сектору на рейки інтенсифікації виробництва; піднесення рівня ефективності використання енергоресурсів; економічне забезпечення пріоритетного розвитку соціальної сфери. • Проведення аграрної реформи — роздержавлення землі та перехід її у власність юридичних осіб
1997-1998 pp.	• Світова фінансова криза. • Починається стрімке падіння курсу гривні. Фінансова криза в Україні мала внутрішню природу. Країна виявилася нездатною сплачувати свої як внутрішні, так і зовнішні борги. Але завдяки умілому керівництву НБУ обвального падіння курсу не відбулося. Зниження курсу гривні відбулося повільно. Зрештою курс вдалося стабілізувати на співвідношенні 1$ = 5 грн. • Економічна ситуація залишалася складною. • Вкрай важким було становище населення: виплата пенсій, заробітних плат, стипендій відбувалися несвоєчасно. Практично були згорнуті всі соціальні програми. • Після спаду світової фінансової кризи в Україні окреслилося поступове зростання базових економічних показників

УКРАЇНСЬКІ КУПОНИ (1992-1996рр.)

2 ВЕРЕСНЯ 1996 РОКУ ВВЕДЕНА ГРИВНЯ

Визначте причини глибокої затяжної кризи, у якій опинилася Україна.

• Справжньою причиною глибокої кризи, у якій опинилася Україна, є не власне реформа, а помилковий монетаристський шлях перетворень, нав’язаний міжнародними фінансовими організаціями.

• Справжньою причиною ситуації, що виникла, є те, що Україна, копіюючи Росію, пішла шляхом класичного капіталізму, який вичерпав себе ще на початку XX ст., а західні країни прийняли концепцію змішаної економіки, мета якої — побудова соціального ринкового господарства.

• Важливою причиною кризи в Україні є спроба одномоментного вирішення всіх проблем. Історичний досвід засвідчує, що всі подібні спроби закінчувалися поразкою. Перехід до ринкової економіки передбачає неодномоментний стрибок, а поступовий, еволюційний процес глибоких перетворень існуючої економічної системи за регулюючої діяльності держави. Перетворення обов’язково повинні здійснюватися поетапно. Саме про це свідчить світовий досвід, і саме це не було враховано під час здійснення реформ.

⇒⇒ Пошуки шляхів стабілізації на початку XXI ст.

Програма «Україна: поступ у XXI ст. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 рр.»

• Базова основа економічного зростання — європейський вибір, відданість загальнолюдським цінностям, ідеалам свободи та гарантованої демократії;

• соціальна спрямованість реформ;

• піднесення рівня життя населення;

• легалізація української економіки, виведення її за межі «тіньових» відносин;

• зростання інтелектуального потенціалу нації та науково-технологічні інновації;

• структурна перебудова промисловості та розвиток інноваційної моделі економічного зростання, утвердження України як високотехнологічної держави;

• здійснення активної аграрної політики, спрямованої на швидше подолання кризових процесів і адаптації підприємств АПК до умов ринкової кон’юнктури, зміцнення їх фінансового стану;

• глибока перебудова соціальної сфери: реформування системи оплати праці, подолання штучного заниження вартості робочої сили і низького рівня соціальних витрат.

Програма уряду Ю. Тимошенко «Назустріч людям» (2005)

Окреслила базові принципи діяльності уряду (віра, справедливість, гармонія, безпека), перші реформаційні кроки влади, довготривалі стратегічні плани.

У сфері економіки уряд визначив пріоритетними такі завдання:

• забезпечення вільного і рівноправного доступу суб’єктів підприємницької діяльності до всіх сфер ринку;

• створення системи протидії «тіньовій» приватизації;

• реалізація регіональної політики за принципом перерозподілу ресурсів на користь територій, що потребують підтримки;

• формування конкурентного на внутрішньому і зовнішньому ринках виробничого потенціалу;

• зміцнення продовольчої безпеки держави шляхом пріоритетного розвитку аграрного сектору;

• технічне оновлення та модернізація енергетичних підприємств; послаблення податкового тиску.

У соціальній сфері — подолання бідності шляхом створення економіко-правових умов для збільшення доходів, зростання економічної активності населення та зменшення його розшарування за рівнем доходів; удосконалення соціально-трудових відносин, зростання рівня зайнятості; перетворення бюджету на інструмент обслуговування інтересів суспільства.

Проведення судової, пенсійної, адміністративної реформ.

Програма Президента В. Януковича «Україна — для людей»

• Економічне зростання, державна підтримка базових галузей промисловості;

• забезпечення енергетичної незалежності;

• розвиток інфраструктури;

• реформація законодавчої бази: прийняття нового податкового, трудового кодексів, удосконалення фінансового та пенсійного законодавства;

• відродження українського села;

• зростання життєвого рівня населення;

• зростання соціальних гарантій, покращення медичного обслуговування, рівня освіти, розв’язання житлової проблеми;

• шляхом реалізації соціальних програм сприяти зростанню народжуваності, досягти збільшення кількості населення до 50 млн осіб.

Завдання

1. Визначте основні напрямки реформування економіки України на початку XXI ст.

2. Охарактеризуйте сучасний стан розвитку економіки України.

⇒⇒ Кроки інтеграції української економіки в європейський та світовий економічний простір

Робота з терміном

Європейська інтеграція — курс України на вступ до Європейського Союзу (ЄС).

Історична довідка

Європейський Союз (ЄС, Європейська Співдружність) — союз держав-членів Європейських Спільнот, створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 p., який набув чинності в листопаді 1993 року. Перший крок у бік створення сучасного Євросоюзу було зроблено 1951 року: ФРН, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Італія підписали договір про заснування Європейського об’єднання вугілля і сталі, метою якого стало об’єднання європейських ресурсів з виробництва сталі й вугілля. Цей договір набув чинності з липня 1952 року.

Із метою поглиблення економічної інтеграції ті самі держави 1957 р. заснували Європейське економічне співтовариство (ЄЕС, Спільний ринок) і Європейське співтовариство з атомної енергії (Євратом). Найважливішим і найширшим за сферою компетенції з цих трьох європейських співтовариств було ЄЕС, так що 1993 р. воно було офіційно перейменоване на Європейські спільноти (ЄС — European Communities).

Процес розвитку і перетворення цих європейських співтовариств в сучасний Європейський союз відбувався шляхом, по-перше, передання дедалі більшої кількості функцій управління на наднаціональний рівень (поглиблення) і, по-друге, збільшення числа учасників інтеграції (розширення).

Робота з таблицею

ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ДО ЄС

Дата	Подія
1994 р.	Угода про партнерство та співробітництво між ЄС та Україною (набула чинності з 1998 р.) започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань. До того ж, було укладено низку галузевих угод та документів міжнародно-правового характеру, згідно з якими здійснюється співробітництво між Україною та ЄС
Грудень 1999 р.	Ґельсінський саміт Євросоюзу, на якому вперше в офіційних документах було визнано «європейські прагнення України», позитивно оцінено її «проєвропейський вибір». Ухвалено Спільну стратегію щодо України, розраховану на чотири роки, де зазначено, що успішна та стабільна Україна якнайповніше відповідає інтересам ЄС. Відзначалася необхідність політичного діалогу щодо запобігання конфліктам; конструктивного розв’язання проблем роззброєння; співпраці в галузі юстиції та внутрішніх справ, боротьби з незаконною іміграцією, відмиванням грошей, наркобізнесом. Але не було визначено перспективи повноправного членства України в ЄС
2005 рік	Ухвалення плану дій «Україна-ЄС». Прискорення процесів інтеграції, розробка «дорожньої карти» — плану просування України до вступу в ЄС, який включає подання заяви на вступ, здобуття Україною статусу країни з ринковою економікою, вступ до Світової організації Торгівлі (СОТ), набуття асоційованого членства в ЄС. Але найголовніша проблема — досягнення Україною високих стандартів європейського життя в усіх галузях
2007 рік	Прийняття домовленостей про укладання далекосяжної Угоди про асоціацію (УА) між Україною та ЄС
2008 рік	Набувають чинності угоди про спрощене оформлення віз. Розпочато візовий діалог з метою досягнення у майбутньому безвізового режиму
2008 рік	Україна приєднується до СОТ, відкривши цим шлях до перемовин про глибоку та всебічну зону вільної торгівлі з ЄС
2007-2010 pp.	Пакет допомоги Україні в рамках Європейського інструменту сусідства і партнерства становить 494 млн євро; додаткові 28,6 млн євро надаються в рамках підтримки уряду
2008-2010 pp.	У рамках Інвестиційного інструменту сусідства ЄС виділив понад 20 млн євро на виконання п’ятьох проектів в Україні, переважно у сфері енергетики
7 травня 2009 р.	Установчий саміт ініціативи ЄС «Східне партнерство», членом якої є Україна. Східний вимір Європейської політики сусідства націлений на істотне підвищення рівня відносин із шістьма східними сусідами. Східне партнерство має два виміри: • двосторонній вимір, націлений на укладання Угод про асоціацію, створення глибоких та всебічних зон вільної торгівлі та досягнення поступу в питаннях візової політики та мобільності; • багатосторонній вимір (тобто міждержавні платформи і так звані Провідні ініціативи). Цей підхід відкриває можливості для поступової політичної асоціації та глибшої економічної інтеграції країн ЄПС із Європейським Союзом

Завдання

Які етапи на шляху України до ЄС ви можете виділити? Охарактеризуйте їх.

Учитель. На сучасному етапі основними формами співробітництва України та ЄС є технічна допомога, торгівля та інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна посідає друге місце після Росії серед пострадянських держав. Пріоритетними напрямами цієї допомоги, що здійснюється в межах програми «Тасіс», є ядерна безпека та захист довкілля, реструктуризація державних підприємств, розвиток приватного сектору. Важливою особливістю співробітництва України з ЄС останніми роками є прискорення темпів зростання взаємної торгівлі (щорічний приріст товарообороту становив 16-18 %). Це пов’язано і з лібералізацією торговельного режиму в Україні на основі принципів СОТ та європейських стандартів. Протягом 2003 р. зовнішньоторговельний товарооборот з країнами ЄС становив 10,4 млрд дол. США, що на 36,9 % (на 2,8 млрд дол. США) більше, ніж 2002 року. Проте частка України у торгівлі ЄС залишається незначною і не перевищує 0,5 % від загального обсягу його зовнішньоторговельних 1. Суттєві відмінності нормативно-правової бази України та ЄС. Вони не дають змоги органічно вписатися в європейські структури. Вступ до РЄ вимагає навіть на початковій стадії приєднання до 150 міжнародних конвенцій з прав людини. Зокрема, в лютому 2000 р. було скасовано положення про смертну кару, ратифіковано протокол № 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1983 р. щодо цього питання.

2. Зношеність основних виробничих фондів української економіки. Цей фактор заважає провідним вітчизняним галузям (сільське господарство, чорна металургія, легка промисловість) посісти належне місце на європейському ринку.

3. Низький рівень конкурентоспроможності більшості українських підприємств. Застосування щодо їх продукції правил і стандартів ЄС може призвести до значних негативних економічних та соціальних наслідків.

4. Недостатня розвиненість української економіки. На цьому етапі це ускладнює повноправну фінансову участь у діяльності ЄС.

5. Намагання провідних західних держав зберегти стабільність ЄС. Швидка інтеграція України в європейські структури могла б знизити стабільність ЄС. Керівництво Євросоюзу, розглядаючи кандидатури претендентів на членство в ЄС, піклується про те, щоб його розширення не порушило наявного балансу сил, не послабило досягнутого рівня інтеграції.

6. Суттєво ускладнюють процес інтеграції України до європейських структур корпоративна закритість системи державного управління, високий рівень корупції, слабкість демократичних інституцій і нерозвиненість громадянського суспільства, утиски свободи преси, політичні проблеми. Процес євроінтеграції України зумовлює необхідність підвищення конкурентоспроможності національної економіки, досягнення європейських соціально-економічних параметрів розвитку, здійснення системних трансформацій на основі таких стратегій:

• стратегія випереджального розвитку, що має на меті забезпечити щорічні темпи зростання ВВП в Україні на рівні не нижче 6-7 % (у 1,5-2 рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС), істотне подолання розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та державами-учасницями ЄС;

• інноваційна модель структурної перебудови і зростання, реалізація якої повинна забезпечити суттєве підвищення конкурентоспроможності української економіки, утвердження України як високотехнологічної держави;

• політика скорочення розриву в рівні та якості життєвих стандартів з країнами ЄС, утвердження середнього класу — основи політичної стабільності та демократії суспільства; значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

Завдання

1. Які проблеми зараз існують в України на шляху європейської інтеграції?

2. Які шляхи їх розв’язання ви можете запропонувати?

⇒⇒ Демографічні зміни. Соціальна диференціація суспільства. Міжнаціональні відносини

Учитель. Перехід до ринкової економічної системи, докорінна зміна принципів соціальної політики призвели до значних змін у соціальній структурі українського суспільства.

По-перше, спостерігається значне майнове розшарування. Якщо 1990 р. середній дохід найзаможніших громадян України (10 %) в 4 рази перевищував відповідний показник найбідніших (10 %), то в 1999 р. цей показник зріс у три рази. За оцінками експертів, 10 % населення України концентрують 40 % доходів, причому 3/4 цих доходів мають кримінальне походження. Прошарок заможних людей є незначним і становить 2-4 % населення.

По-друге, непомірно зростали масштаби бідності, охопивши всі верстви населення незалежно від професій, освітніх та демографічних ознак. Якщо раніше бідні були переважно люди з низьким рівнем освіти, поганим здоров’ям або такі, що з різних причин не працювали, багатодітні родини тощо, то протягом останніх років у розряд бідних потрапили і ті верстви, які за своїми соціально-демографічними ознаками були найбільш захищеними від такого ризику: молодь з високою професійно-освітньою підготовкою, люди 30-50 років, що мали високу кваліфікацію і роботу, пенсіонери, які отримували максимальну пенсію, діти.

По-третє, повсякденним стало таке явище, як безробіття. Хоча офіційно зареєстрований показник безробіття незначний (усього декілька відсотків працездатного населення), але реально він значно вищий. Досить поширеним стало приховане безробіття: люди офіційно значаться на якомусь підприємстві, але реальної заробітної плати не отримують через простої на виробництві.

По-четверте, відбувається «розмивання» середнього класу. За часів СРСР середній клас складався переважно з науково-технічних працівників та службовців. Статус його представників визначався переважно рівнем освіти та способом життя, а не привілейованим економічним становищем. На сучасному етапі основою середнього класу є підприємці, високооплачувані спеціалісти, частина науково-технічних працівників і службовців. Покращання економічного становища сприяє зростанню середнього класу. Проте він на сьогодні ще не перетворився на основу стабільного розвитку.

По-п’яте, поширюється незареєстрована зайнятість серед усіх верств населення. Одні групи вдаються до такої діяльності тому, що це єдине джерело реальних доходів (не кримінального походження), яке дає можливість хоч якось прожити, а інші саме за рахунок порушення законодавства отримують високі та надвисокі доходи.

По-шосте, формується досить помітний прошарок людей (бомжів), які через різні обставини опинилися на узбіччі суспільства, втратили або втрачають зв’язок з його основними інституціями, відчувають глибокі деструктивні зміни свого соціального та психологічного стану.

Робота з підручником над складанням таблиці

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОЇ СФЕРИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

Здобутки	Проблеми
• Зростання життєвого рівня населення у зв’язку з позитивними зрушеннями в економіці. • Зростання купівельної спроможності населення. • Забезпечення ринку споживчими товарами, зникнення черг, дефіциту товарів	• Складна демографічна ситуація (низька народжуваність, висока смертність, скорочення населення). • Невідповідність зростання заробітної плати потребам населення та зростанню цін. • Безробіття, заробітчанство
• Надання кредитів, субсидій, допомога малозабезпеченим сім’ям. • Виплата боргів із заробітної плати та пенсій. • Збільшення з 2000 р. зарплатні, пенсій, стипендій, соціальних виплат тощо	• Поглиблення соціального розшарування. • Повільне формування середнього класу — гаранту стабільності в суспільстві. • Нерозв’язана житлова проблема. Низький рівень комунальних послуг

V. Узагальнення та систематизація знань

Бесіда

1. Визначте здобутки та проблеми розвитку української економіки на сучасному етапі.

2. Спрогнозуйте перспективи розвитку української економіки.

VI. Домашнє завдання. Опрацюйте конспект урока.

 Опрацювати відповідний матеріал за підручником. Відповісти на тести.

Тема урока: "Суспільно-політичне життя та економічний розвиток України у 2005-2013 рр"(10.04)

   Десятиріччя після Помаранчевої революції - це надзвичайно насичений подіями історичний період, що несе на собі відбитки особистостей політичних діячів, зокрема двох українських президентів, які боролися між собою за владу під час Помаранчевої революції: В. Ющенка та В. Януковича. Ці люди впливали на перебіг подій і певною мірою визначали їх характер та послідовність. Однак набагато більшою мірою події визначалися не діями окремих осіб, навіть обтяжених високими повноваженнями, а об'єктивними закономірностями пострадянського розвитку.

Найбільші зміни відбулися в суспільній свідомості. Громадяни України засвідчили, що українське суспільство долає в собі наслідки посткомуністичної «совковості». Люди відчули свою згуртованість, перетворюючи задекларовані конституційні права з примари на реальність і показуючи олігархічній Україні, хто в домі господар.

Революційного помаранчевого потенціалу не вистачило, щоб радикально змінити світобачення та звички поколінь, які народилися й виросли в умовах радянської дійсності. Однак український народ спромігся відповісти на виклик віджилих політичних сил новим Майданом. Наявність у нього такої спроможності є найпереконливішим свідченням значення Помаранчевої революції.

1. Політичне життя за президентства В. Ющенка

З обранням Президентом України В. Ющенка всі очікували реформ, які змінять обличчя країни. Реформи, однак, не відбулися. Свою каденцію В. Ющенко розпочав з кадрових перестановок на державній службі. Одразу після інавгурації він перейменував свою адміністрацію на секретаріат, але майже не скоротив кількості його служб.

Заміна чиновників здійснювалася за політичною, а не кваліфікаційною ознакою. У 2005 р. вибуло 48 622 державних службовців (18,9 % від загальної чисельності) і було прийнято на роботу 56 531 особу.

За влучно сформульованими тезами про торжество демократії та загальнолюдських цінностей не проглядалося конструктивної стратегії просування країни євроінтеграційним курсом. За патріотичною риторикою про зміцнення української державності не відчувалося бажання шукати шляхи національної консолідації суспільства, поділеного на прибічників помаранчевого і біло-блакитного кольорів.

Сотні кримінальних справ щодо фальсифікації президентських виборів 2004 р. були спущені на гальмах.

Діючи згідно з коаліційними домовленостями, В. Ющенко в січні 2005 р. підписав указ про призначення Юлії Тимошенко на пост виконувачки обов'язків прем'єр-міністра. На початку лютого Верховна Рада затвердила її на цій посаді.

Перші кроки Ю. Тимошенко на чолі уряду були успішними. Вона усунула чимало бюрократичних перепон у підприємницькій діяльності, запроваджених за часів Л. Кучми. Уряд енергійно взявся за боротьбу з контрабандою, що дало змогу збільшити митні надходження. Були істотно обмежені махінації, пов'язані з поверненням податку на додану вартість у державний бюджет.

Святкування 60-річчя перемоги в радянсько-німецькій війні 1941-1945 рр. Президент В. Ющенко закликав до примирення ветеранів Радянської армії та воїнів УПА

Загострення конфлікту між Ю. Тимошенко й секретарем Ради національної безпеки та оборони П. Порошенком змусило В. Ющенка прийняти відставку обох. Наступником Ю. Тимошенко став Юрій Єхануров. Щоб затвердити його на посаді прем'єр-міністра, Президенту довелося домовлятися з В. Януковичем - лідером опозиційної фракції в парламенті. 22 вересня 2005 р. В. Ющенко, В. Янукович і в. о. прем'єр-міністра Ю. Єхануров підписали меморандум порозуміння між владою та опозицією.

Від січня 2006 р. набула чинності конституційна реформа, затверджена парламентом під час Помаранчевої революції. Вона істотно підвищила роль партій у політичному житті. Тепер вибори до Верховної Ради мали відбуватися тільки за партійними списками. Владні повноваження Президента України суттєво скорочувалися, а повноваження прем'єр-міністра відповідно розширювалися. Президент мусив вносити на затвердження ту кандидатуру голови уряду, яку йому рекомендувала створена в парламенті коаліційна більшість депутатів. Усі 450 місць у Верховній Раді України заповнювалися кандидатами в народні депутати, які здобули перемогу в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі. Поріг проходження в парламент знижувався з 4 до 3 % набраних голосів.

Під час виборів 26 березня 2006 р. тривідсотковий бар'єр подолали п'ять політичних сил: Партія регіонів з 32,14 % голосів; «Блок Юлії Тимошенко» (БЮТ) з 22,29 %; «Наша Україна» з 13,95 %; соціалісти з 5,69 % та комуністи - з 3,66 % голосів. Помаранчева коаліція здобула в сумі 41,93 % голосів, а Партія регіонів з комуністами - 35,8 %. Отже, коаліція мала запропонувати президентові кандидатуру прем'єр-міністра.

Проте справа з розподілом посад закінчилася неочікувано: соціалісти перейшли на бік регіоналів, створивши інше співвідношення сил у Верховній Раді.

Президент України Віктор Ющенко та прем'єр-міністр Віктор Янукович на церемонії відкриття пам'ятника В'ячеславу Чорноволу в Києві. Серпень 2006 р.

Переможці в парламентських виборах стали переможеними, а помаранчева коаліція припинила існування. Лідер соціалістів О. Мороз досяг мети і став головою парламенту, після чого 7 липня проголосив утворення так званої антикризової коаліції на чолі з В. Януковичем.

Антикризова коаліція проіснувала недовго. Суперечності між В. Ющенком та В. Януковичем у принципових питаннях дійшли до того, що у червні 2007 р. Президент України розпустив парламент і призначив позачергові вибори на 30 вересня.

Найбільшу фракцію в парламенті 6-го скликання мала Партія регіонів - 174 народні депутати. Значних успіхів, якщо порівняти з попередніми виборами, досяг БЮТ, здобувши 156 мандатів (у попередньому складі - 129). Президентський блок «Наша Україна - Народна самооборона» скоротив представництво в парламенті з 81 до 72 мандатів. КПУ здобула 27 мандатів. Блок В. Литвина одержав 20 мандатів.

29 листопада 2007 р. було оголошено про створення Коаліції демократичних сил у складі 228 депутатів (БЮТ і НУ-НС). Головою Верховної Ради став А. Яценюк. 11 грудня в парламенті відбулося голосування щодо кандидатури прем'єр-міністра. Перебуваючи на чолі коаліції, Ю. Тимошенко отримала підтримку тільки 225 депутатів, до обрання їй не вистачило одного голосу. Лише на наступному пленарному засіданні вона була затверджена голосами 226 депутатів.

Внутрішньофракційні суперечності позначилися на роботі парламенту. Блокування трибуни різними політичними силами стало нормою в діяльності вищого законодавчого органу. А. Яценюк подав у вересні 2008 р. письмову заяву про відставку з посади голови парламенту, але й далі виконував обов'язки голови, оскільки парламент не розглядав заяву. 9 грудня до коаліції БЮТ і НУ-НС приєднався Блок Литвина. В. Литвина цього ж дня обрали головою парламенту.

Чергові президентські вибори було призначено на 17 січня 2010 р.

Як і всі попередні, президентські вибори 2010 р. стали ареною боротьби двох Україн - демократичної та олігархічної. В. Ющенко обіцяв, що вибори пройдуть максимально прозоро, без застосування «адміністративного ресурсу». У другий тур з істотним розривом вийшли В. Янукович та Ю. Тимошенко. Ю. Тимошенко вдалося скоротити відставання, але вона все-таки залишилася позаду з 45,47 % голосів (11 млн 593 тис.). В. Янукович набрав 48,95 % (12 млн 481 тис.). Інавгурація нового президента відбулася 25 лютого.

На підставі тексту параграфа наведіть п'ять фактів політичного життя за президентства В. Ющенка, які свідчать про суперечності між очікуваннями суспільства після Помаранчевої революції та реальною політикою.

ОСОБИСТІСТЬ

Віктор Ющенко (1954)

Політичний і державний діяч. Від січня 1993 р. - голова правління Національного банку України, брав участь у проведенні фінансових реформ, запровадженні в обіг гривні. Після обрання Л. Кучми Президентом України на другий термін у грудні 1999 р. призначений прем'єр-міністром України. У травні 2001 р. був відправлений у відставку й невдовзі приєднався до опозиції. Створений ним блок «Наша Україна» отримав найбільшу кількість голосів на виборах до Верховної Ради України в березні 2002 р., хоча не сформував парламентської більшості.

У 2004 р. балотувався на пост Президента України як самовисуванець. Відверті фальсифікації виборів, здійснені владою, спричинили масові протести та кампанію непокори - Помаранчеву революцію. За результатами переголосування другого туру виборів набрав більшу кількість голосів. 23 січня 2005 р. вступив на посаду Президента України.

» Поміркуйте, що дає підстави для пропонованого висновку. У чому журналістка вбачає позитивні та негативні результати президентства В. Ющенка? Які факти слугують аргументами для такої оцінки?

ДОКУМЕНТ 1

«Віктор Ющенко увійшов в історію України як перший президент - демократ та українофіл. Він не втомлювався повторювати, що громадяни України мають знати свою історію та шанувати демократичні цінності. Він не втомлювався закликати всіх до широкої суспільної дискусії. Але він нічого не зробив для реального об'єднання національно-демократичних сил та подолання поділу країни на Схід і Захід. Публічна конфронтація Віктора Ющенка з Юлією Тимошенко нівелювала здобутий Майданом міжнародний імідж України і привела до перемоги на виборах Віктора Януковича. Такої думки політики, колишні близькі соратники Ющенка» (журналістка І. Штогрін).

2 листопада 2006 р. Президент України В. Ющенко вніс на розгляд Верховної Ради проект Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». 28 листопада закон було ухвалено.

» 1. Прочитайте фрагмент документа. Поміркуйте, яке значення в контексті декомунізації та дерадянізації мало ухвалення цього закону. » 2. Чи міг бути ухвалений закон раніше? Чому?

СЛОВНИК

Пригадайте!

Геноцид - дії з наміром навмисного створення для членів будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи населення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове її знищення (стаття ІІ Конвенції ООН «Про запобігання злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 р.).

ДОКУМЕНТ 2

Із Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні»: «Верховна Рада України постановляє: вшановуючи пам'ять мільйонів співвітчизників, які стали жертвами Голодомору 1932-1933 років в Україні та його наслідків; шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії Українського народу; усвідомлюючи моральний обов'язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких проявів насильства; відзначаючи, що трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні офіційно заперечувалася владою СРСР протягом багатьох десятиріч; засуджуючи злочинні дії тоталітарного режиму СРСР, спрямовані на організацію Голодомору, наслідком яких стало знищення мільйонів людей, руйнування соціальних основ Українського народу, його вікових традицій, духовної культури і етнічної самобутності; співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок Голодомору... визнаючи Голодомор 1932-1933 років в Україні відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього як цілеспрямований акт масового знищення людей, приймає цей Закон.

Стаття 1. Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу.

Стаття 2. Публічне заперечення Голодомору 1932-1933 років в Україні визнається наругою над пам'яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним...»

» Пригадайте, чому радянсько-комуністична влада СРСР десятиліттями приховувала факти про Голодомор 1932-1933 рр. Чому держава Україна прагне міжнародного визнання Голодомору 1932-1933 рр. геноцидом?

2. Загострення внутрішньополітичної ситуації в Україні за президентства В. Януковича

Блок Литвина після перемоги В. Януковича вийшов з коаліції, сформованої Ю. Тимошенко, і приєднався до регіоналів в обмін на обіцянку президента зберегти за його лідером пост голови парламенту. Перетворившись на президентську партію, регіонали взялися за вже звичну для них справу - скуповування народних депутатів. У Верховній Раді сформувалася нова більшість «Стабільність і реформи», яку журналісти назвали «коаліцією тушок». Парламент висловив недовіру уряду Ю. Тимошенко і 11 березня 2010 р. голосами 237 депутатів відправив його у відставку. Прем'єр-міністром став М. Азаров.

Звичними методами регіонали здобули контроль над Конституційним Судом, після чого той наважився у вересні 2010 р. на закритому засіданні безпідставно скасувати політичну реформу 2004 р. Україна знову перетворилася з парламентсько-президентської на президентсько-парламентську республіку.

Парламентські вибори за новими правилами відбулися в жовтні 2012 р. На першому місці опинилася Партія регіонів (30 % голосів), далі йшли «Батьківщина» на чолі з Ю. Тимошенко (25,5 %), «Удар» В. Кличка (14 %), Компартія України (13,3 %) і «Свобода» (10,4 %). Маючи в сумі 49,9 % голосів, три опозиційні політсили («Батьківщина», «Удар», «Свобода») одержували в парламенті більшість завдяки голосам, поданим за партії, які не подолали встановленого прохідного бар'єра. Але більша частина депутатів-мажоритарників, чиї бізнесові інтереси залежали від влади, приєдналися до провладної коаліції. Використання адміністративного ресурсу допомогло Партії регіонів сформувати пропрезидентську більшість і в облрадах (крім трьох областей).

Узурпація державної влади супроводжувалася репресіями, спрямованими на залякування і придушення опозиції. У квітні 2010 р. М. Азаров заявив у парламенті, що «дії уряду Тимошенко завдали збитків державі в 100 млрд грн, у зв'язку з чим Тимошенко й посадові особи повинні понести кримінальну відповідальність». Услід за цим Генеральна прокуратура відновила призупинену Л. Кучмою в 2004 р. «справу Тимошенко», за якою вона бездоказово звинувачувалася. Коли висунуті звинувачення не підтверджувалися, їй висували нові. 24 травня 2011 р. Ю. Тимошенко запросили до Генеральної прокуратури для висунення нового звинувачення та арешту. У Генеральній прокуратурі вона з'явилася в супроводі послів провідних європейських держав і США, а також посла Євросоюзу, які висловили протест проти незаконних дій українських правоохоронців. Янукович тоді дав команду пригальмувати, й Тимошенко зачитали рішення про закриття справи та звільнення з-під арешту. Проте в червні 2011 р. Генпрокуратура висунула нові звинувачення, а в жовтні суд визнав її винною в перевищенні влади та службових повноважень і засудив до семи років ув'язнення. Звинувачення політичних противників у кримінальних злочинах стали буденною справою.

Інавгурація Президента України Віктора Януковича. 25 лютого 2010 р.

* Тушки - іронічна назва народних депутатів, яких обирали від однієї політичної сили, але за винагороду.

У країні погіршилося економічне становище. У 2013 р. вона посіла 161-ше місце з 46,3 бала серед 177 країн, що увійшли до рейтингу економічної свободи. Цей показник був найгіршим серед 43 європейських країн. Коментуючи його, розробники індексу економічної свободи зауважили: «Корупція квітне, закони функціонують погано».

За час президентських повноважень В. Януковича істотно погіршився й політичний клімат у країні. На запитання соціологічного опитування «Чи можуть сьогодні люди в Україні вільно висловлювати свої політичні погляди?» у 2012-2013 рр. відповідь «ні» обирав кожен третій респондент.

Прочитайте текст до фотографії, на якій зображено резиденцію В. Януковича «Межигір'я», та коментар європейської політичної діячки. Як пов'язане згортання демократичних свобод в Україні з корупцією? Чому, на вашу думку, демократія в Україні виявилася, за визначенням співдоповідачки Парламентської асамблеї Ради Європи, вразливою?

Будинок В. Януковича у його резиденції «Межигір'я» в селі Нові Петрівці Київської області.

Загальна площа резиденції - 136 гектарів. Комплекс «Межигір'я» огороджений парканом заввишки 5 м і завдовжки 54 км (по периметру). На його території розташовано яхтовий причал, кінний клуб, тир, тенісний корт, басейн, оранжерею, парники, а також мисливські угіддя, зоопарк, гараж на 70 одиниць техніки тощо. Журналісти та політики називають «Межигір'я» символом корупції президентського масштабу

ДОКУМЕНТ 3

З коментаря співдоповідачки Парламентської асамблеї Ради Європи по Україні Ханне Северінсен: «Я дуже занепокоєна. Я завжди знала, що в Україні вразлива демократія. Але я навіть не уявляла, що за два місяці, відколи працює новий президент, він використав їх для того, щоб підібрати під себе уряд, скасувати результати виборів 2007 р., повністю підкорити собі Вищу раду юстиції, Верховний Суд, СБУ і навіть парламент».

3. Дискусії навколо геополітичного вибору України

Перші візити новообраного Президента України В. Ющенка в Європу і США були тріумфальними. Захід вітав героя Помаранчевого майдану.

Перед президентськими виборами 2004 р. Л. Кучма скасував у Воєнній доктрині України положення про стратегічну мету, яка полягала у вступі до Євросоюзу і НАТО. У квітні 2005 р. В. Ющенко відновив цей пункт і навіть потурбувався про те, щоб запровадити у План дій Україна - НАТО на 2005 р. деякі заходи, спрямовані на інтеграцію Збройних Сил України з військами НАТО.

У січні 2008 р. за підписом Президента В. Ющенка, Голови Верховної Ради А. Яценюка та прем'єр-міністра Ю. Тимошенко в НАТО було надіслано заяву про готовність приєднатися до Плану дій щодо членства в Північноатлантичному альянсі (ПДЧ). У відповідь на це Партія регіонів заблокувала роботу парламенту, організувала масові акції протесту і провела у Сєвєродонецьку ІІ Всеукраїнський з'їзд депутатів рад усіх рівнів з метою показати, що південні та східні регіони країни проти поглиблення відносин з НАТО.

Доволі оптимістичною видавалася перспектива членства в Європейському Союзі. Єврооптимісти вважали, що за десять років Україна подолає всі етапи інтеграції з Європою: Митний союз, безвізовий режим, вільний рух товарів, капіталів, послуг, робочої сили.

Проте інтеграція України в НАТО і ЄС залежала не тільки від бажання цих двох сторін. Існувала й третя сторона - Росія. У Москві від України чекали вступу в Єдиний економічний простір разом з Білоруссю і Казахстаном. За президентства В. Ющенка почалося загострення українсько-російських відносин, пов'язане з розподілом азовсько-керченської акваторії. Окрім суперечок про лінію розмежування в морі, українська сторона вимагала збільшити символічну ціну за оренду баз Чорноморського флоту Російської Федерації у 5-10 разів, що було неприйнятним для Росії.

Про наміри останньої тримати Україну в полі свого геополітичного впливу свідчила і «газова атака». Термін дії укладеного 2004 р. контракту на постачання газу та його прокачування через територію України в Європу завершувався у 2009 р. Російська сторона хотіла змінити умови нового контракту на 2009-2019 рр. таким чином, щоб якомога надійніше закріпити енергетичну залежність України.

Зрив регіоналами та комуністами засідання Верховної Ради, на якому мали затвердити звернення щодо включення України в План дій щодо членства в НАТО. Лютий 2008 р.

Партія регіонів ще з весни 2006 р. розгорнула масштабну інформаційну кампанію з дискредитації НАТО, а В. Янукович, ставши прем'єр-міністром, повідомив, що Україна відкладає приєднання до Плану дій щодо членства в НАТО, допоки не підвищиться рівень інформованості населення про цю організацію.

На посаді Президента України В. Янукович пішов на стратегічні поступки в питанні присутності в Криму Чорноморського флоту Російської Федерації. Укладені В. Януковичем 21 квітня 2010 р. так звані Харківські угоди подовжували термін оренди на 25 років - до 2042 р. Угода підлягала ратифікації парламентарями. Верховна Рада ратифікувала угоду, укладену президентом, без будь-яких консультацій із громадськістю.

ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ

1. Установіть хронологічну послідовність подій: » Обрання В. Януковича Президентом України » Початок президентства В. Ющенка » Помаранчева революція » Ухвалення Верховною Радою Закону «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні».

2. Схарактеризуйте одним реченням історичних діячів відповідно до їхньої ролі в подіях 2005-2013 рр.: В. Ющенко, В. Янукович, Ю. Тимошенко.

3. Підтвердіть фактами або спростуйте слушність тверджень.

«Час президентства Ющенка, на жаль, виявився для країни періодом втрачених можливостей. Відповідальність за це лежить також і на президенті, й на його секретаріаті, які перебували в ситуації конфлікту з Кабінетом Міністрів» (екс-посол США в Україні Стівен Пфайфер).

«Для більшості українців новий президент асоціювався з двома речами: по-перше, вульгарними за розмірами витратами на життєдіяльність першої особи в державі, по-друге, невластивою сильним людям мстивістю. Резиденції в Межигір'ї та Криму, гелікоптерний майданчик на Дніпровській набережній у не найбагатшій країні світу є, делікатно кажучи, моветоном*».

4. Прокоментуйте події (або явища), про які йдеться у фрагментах джерел.

«Експерти тоді ж говорили, що угода, яку згодом назвали “харківською”, суперечить Конституції України, а прості посполиті казали, що “нас ще раз продали”. Зрештою, 27 квітня 2010 року, після мітингів, протистоянь з міліцією, яєць і диму у Верховній Раді, Угоду ратифікували парламенти обох країн...»

«Рада ЄС підтверджує своє серйозне занепокоєння з приводу політично вмотивованих ув'язнень членів колишнього уряду, що мали місце після судів, які не шанували міжнародних стандартів чесного, прозорого та незалежного процесу... Рада очікує, що українська влада негайно розв'яже питання політично вмотивованих арештів і зробить подальші кроки для реформування судової системи» (з постанови Ради міністрів закордонних справ Євросоюзу).

* Моветон (з фр.) - поведінка, манери та вчинки, неприйнятні у пристойній спільноті.

Домашнє завдання: Опрацювати конспект і 26 параграф підручника і скласти тези на запитання  в робочому зошиті "Чому населення України було розчароване після Помаранчевої революції" і надіслати відповіді на пошту
  karantinzarechna@gmail.com до 24 квітня.

Тема: " Основні принципи зовнішньої політики незалежної України."(14.04)

Після цього уроку учні зможуть: визначати хронологічну послідовність подій, пов’язаних з участю України у світових процесах глобалізації та інтеграції; показувати на карті території України, стосовно яких періодично виникає напруженість у відносинах із сусідніми державами; визначати й характеризувати основні напрями зовнішньої політики України в умовах загальноєвропейських та світових процесів інтеграції; характеризувати зміни у житті українського суспільства та діяльності держави в умовах глобалізації та інтеграційних процесів; порівнювати різні точки зору щодо визначальних векторів інтеграції України у світове співтовариство і давати їм власну оцінку; описувати здобутки України щодо інтеграції в європейський, світовий, гуманітарний та освітній простір.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент уроку

II. Актуалізація опорних знань

Метод «Мозковий штурм»

1. Доберіть епітети до слова Україна, які б характеризували її статус на міжнародній арені.

Орієнтовні відповіді: незалежна, суверенна, самостійна, європейська, без’ядерна, миролюбна, добросусідська, позаблокова, економічний партнер, рівноправний партнер, один із засновників ООН, член Ради Європи, член СОТ і т. ін.

2. Як ви вважаєте, чи можна назвати Україну державою, яка проводить активну зовнішню політику? Свою думку аргументуйте.

III. Мотивація навчальної діяльності

Учитель. Після проголошення Акта про державну незалежність Україна вперше стала рівноправним суб’єктом у міжнародних відносинах.

5 грудня 1991 р. після Всеукраїнського референдуму Верховна Рада звернулася із Заявою до парламентів і народів світу, у якій наголошувалося, що Україна, відповідно до принципів ООН, спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру і безпеки у світі, дотримуючись принципів міжнародного права.

Надзвичайно важливим питанням було визнання України державами світу. Першими 2 грудня 1991 р. незалежність України визнали Польща і Канада, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Литва і Латвія, 5 грудня — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія, Хорватія. До кінця місяця — Німеччина, США, Японія, Франція, Італія, Іспанія, Китай, Швеція, Норвегія, Фінляндія, країни Латинської Америки — загалом 57 держав. До кінця першого року незалежність України визнали 132 країни, а на сьогодні — всі члени ООН (186). Однією з перших міждержавних угод незалежної України став підписаний у Києві 6 грудня 1991 р. «Договір про основи добросусідства і співробітництва між Україною та Угорською Республікою». Нині Україна підтримує активні дипломатичні відносини з 70 країнами світу, має своїх постійних представників у таких міжнародних організаціях, як ООН, ЮНЕСКО, МАГATE. Україна є членом ОБСЕ, Ради Європи, СОТ, тісно співпрацює з міжнародними фінансовими організаціями.

Запитання

Як ви вважаєте, яке значення для України мало визнання її державами світу? Свою відповідь аргументуйте.

IV. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу

⇒⇒ Основні принципи зовнішньої політики незалежної України. Ядерне роззброєння

Робота з документами

Із Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р.

«IX. ЗОВНІШНЯ І ВНУТРІШНЯ БЕЗПЕКА

Українська РСР має право на власні Збройні Сили...

Українська РСР урочисто проголошує про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

X. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Українська РСР як суб’єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами, укладає з ними договори, обмінюється дипломатичними, консульськими, торговельними представництвами, бере участь у діяльності міжнародних організацій в обсязі, необхідному для ефективного забезпечення національних інтересів Республіки у політичній, економічній, екологічній, інформаційній, науковій, технічній, культурній і спортивній сферах.

Українська РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування, активно сприяє зміцненню загального миру і міжнародної безпеки, безпосередньо бере участь у загальноєвропейському процесі та європейських структурах.

Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права».

Із Заяви до парламентів і народів світу,

Верховна Рада України 5 грудня 1991 р.

«Україна як європейська держава готова приєднатися до Гельсінкського Заключного акта, Паризької хартії та інших документів НБСЄ. Україна закликає парламенти та уряди країн-учасниць НБСЄ підтримати її намір стати безпосереднім і повноправним учасником Загальноєвропейського процесу, брати участь в інших європейських структурах.

Україна готова встановити з іншими державами дипломатичні відносини і будувати двосторонні відносини з ними на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів.

Україна дотримуватиметься положень Договору 1991 року між США та СРСР про скорочення стратегічних наступальних озброєнь у частині, що стосується ядерних озброєнь, розташованих на її території.

Відповідно до Декларації про державний суверенітет України, схваленої Верховною Радою України 16 липня 1990 року, та Заяви Верховної Ради України про без’ядерний статус України від 24 жовтня 1991 року Україна не буде ядерною державою. З цією метою Україна має намір вступити в переговори з усіма заінтересованими державами для укладення міжнародних угод.

Україна вітає пропозиції про надання допомоги у знищенні ядерного потенціалу колишнього Союзу РСР на її території і готова таку допомогу прийняти.

Україна має намір приєднатися до Договору 1968 року про нерозповсюдження ядерної зброї як неядерна держава і укласти з МАГАТЕ відповідну угоду про гарантії його дотримання.

Україна не має і не виробляє хімічної зброї, виступає за її повсюдну ліквідацію та заборону. Україна — учасниця Конвенції про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про її знищення».

Із Конституції України 1996 р.

«Стаття 17. ...На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

Стаття 18. Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».

Завдання

Які принципи зовнішньої політики та міжнародних відносин Української держави закріплено в цих документах?

Із Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики України», 1 липня 2010 р.

«Зовнішня політика ґрунтується на таких принципах:

• суверенна рівність держав;

• утримання від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності будь-якої іноземної держави;

• повага до територіальної цілісності іноземних держав та непорушності державних кордонів;

• вирішення міжнародних спорів мирними засобами; повага до прав людини та її основоположних свобод;

• невтручання у внутрішні справи держав;

• взаємовигідне співробітництво між державами;

• сумлінне виконання взятих на себе міжнародних зобов’язань;

• пріоритет загальновизнаних норм і принципів міжнародного права перед нормами і принципами національного права;

• застосування Збройних сил України лише у випадках актів збройної агресії проти України, будь-яких інших збройних зазіхань на її територіальну цілісність і недоторканність державних кордонів, боротьби з міжнародним тероризмом та піратством або в інших випадках, передбачених міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

• застосування міжнародних санкцій, контрзаходів та заходів дипломатичного захисту відповідно до міжнародного права у випадках міжнародних протиправних діянь, які завдають шкоди Україні, її громадянам і юридичним особам;

• своєчасність та адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам Україні, її громадянам і юридичним особам».

Запитання

Які принципи сьогодні є пріоритетними в зовнішній політиці України?

Учитель. Таким чином, з часу проголошення незалежності Україна будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання норм і принципів міжнародного права, Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Ґельсинського Заключного Акта, Паризької хартії для нової Європи й інших документів Організації з безпеки і співробітництва в Європі. Ці положення закріплені у схвалених Верховною Радою «Основних напрямах зовнішньої політики України».

14 січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов’язувалась протягом семи років вивезти до Росії для розукомплектування всі ядерні боєзаряди. 5 грудня 1994 року в Будапешті під час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США і Великої Британії підписали Меморандум про гарантії безпеки України. Як компенсацію за ліквідацію ядерної зброї було сплачено 375 млн $.(підписав Леонід Кучма)

 

⇒⇒ Основні напрями зовнішньої політики. Україна в міжнародних організаціях

Учитель. Зовнішню політику України визначає збалансованість, передбачуваність і виваженість. Говорячи про основні напрямки зовнішньої політики України варто виділити стратегічні напрями:

• європейська інтеграція;

• розвиток стратегічного співробітництва зі Сполученими Штатами Америки;

• розвиток взаємовигідного співробітництва із сусідніми й іншими країнами.

Ці стратегічні напрями, безумовно, доповнюються розвитком відносин з іншими напрямами, що становлять інтерес для держави. У плані розвитку регіонального співробітництва активно реалізується позиція України щодо Співдружності Незалежних Держав. Глави держав-учасниць СНД прийняли стратегію реформування Співдружності саме на тих засадах, що їх запропонувала Україна. І в цьому зв’язку особливий наголос було зроблено на реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі.

Про активну регіональну позицію України свідчить також активізація діяльності в рамках об’єднання ГУУАМ (Грузія, Узбекистан, Україна, Азербайджан, Молдова). У рамках ГУУАМ створений інститут національних координаторів від країн учасниць, що регулярно проводять свої засідання по черзі в кожній із країн.

З ініціативи України нині здійснюють кроки з метою подальшої структуризації консультативного форуму.

Важливу роль відіграє Україна у миротворчих процесах. Як одна з держав-засновників Організації Об’єднаних Націй вона надає виняткового значення діяльності ООН з підтримки світу і безпеки на всій земній кулі, розглядаючи участь у цій діяльності як важливий фактор своєї зовнішньої політики. Представники України входять до складу 7 із 17 діючих операцій ООН з підтримки миру. Починаючи з липня 1992 р. держава зробила відчутний внесок у миротворчі операції ООН. Упродовж 11 років у них взяли участь понад 12 тисяч військовослужбовців Збройних сил і близько 200 працівників органів внутрішніх справ України. Вони виконували почесну миротворчу місію в Анголі, Ґватемалі, Боснії і Герцеґовині, Македонії, Таджикистані, Хорватії. На жаль, за роки участі України в операціях з підтримки миру загинуло 19 військовослужбовців і близько 60 дістали поранення.

1. Як ви вважаєте, чому інтеграція до Європи є одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики України?

2. Які кроки зроблено Україною на сьогоднішній день в цьому напряму?

3. Як ви вважаєте, чи є в України перспективи щодо вступу найближчим часом до ЄС? Чому?

4. Як складаються відносини України з державами — колишніми республіками СРСР?

5. Схарактеризуйте роль СНД у відносинах між цими державами.

Із якою метою була створена ця організація?

6. На яких засадах будуються відносини між Україною та Росією?

7. Як ви ставитесь до розміщення російського Чорноморського флоту на території України?

8. Як розвиваються відносини між Україною і США?

9. Чому США вважають Україну важливим міжнародним партнером?

10. Як розвиваються відносини України з сусідніми державами?

11. Із приводу яких територій і з якими державами в України виникали суперечки? Як вони були розв’язані?

⇒⇒ Україна та українська діаспора

Робота з терміном

Діаспора — об’єднання людей однієї національності, які проживають за межами країни свого походження, за межами своєї історичної батьківщини. Під східною діаспорою розуміють поселення українців у республіках колишнього Радянського Союзу, під західною — поселення українців у Європі, Америці, Австралії.

Учитель. Через різні обставини поза межами України опинилися мільйони українців. На сьогодні за межами Української держави проживає близько 11 млн українців. Із них у східній діаспорі — близько 8 млн. Найбільша українська діаспора в Росії становить 4,5 млн осіб. Тут вони є другою за кількістю етнічною групою. Значна частина українців проживає в Казахстані (900 тис. осіб) та Молдові (650 тис. осіб).

Близько 2,5 млн українців проживають за межами колишнього СРСР. Умовно українців у західній діаспорі можна поділити на три групи:

1) ті, чиї предки покинули батьківщину 3-4 покоління тому (найчастіше вони мають досить приблизне уявлення про свої національні витоки);

2) ті, хто порвав зв’язки з батьківщиною одне чи два покоління тому (вони знайомі з українською культурою і шанують її);

3) невелика, але найактивніша група — ті, кому вдалося зберегти своє національне обличчя. Вони становлять серцевину українських громад.

Історична довідка

Найбільш організовані та найбільш активні громади західної діаспори зосереджені в Канаді (понад 950 тис.), США (понад 730 тис.) та Польщі (понад 250 тис.). Українці складають 3 % населення Канади. Центрами українства в Канаді є Едмонтон (тут, зокрема, працює Канадський інститут українських студій), Вінніпеґ, Торонто, де діють кафедри українознавства та розміщено осередок Всесвітнього конгресу вільних українців.

У Бразилії (близько 360 тис.) та Аргентині українці перебувають у більш складному економічному становищі, це переважно фермери (в Аргентині — штат Місьонас, у Бразилії — район міста Прудентополіс). Одна з найкраще організованих громад — 35-тисячна громада в Австралії, серед якої є багато відомих спеціалістів. Останнім часом найбільших злигоднів зазнали українські громади в колишній Югославії. Під час громадянської війни багато українців поїхали з місць свого проживання. Товариство «Україна» підтримує земляків у скрутні часи, організовуючи їм доставку гуманітарної допомоги.

У західних країнах діють українські суботні та недільні школи, культурно-освітні установи, хори, ансамблі, танцювальні колективи. Функціонують політичні партії, громадські та молодіжні організації та об’єднання, організовано видавничу діяльність. Працюють спеціальні дослідні установи (Мюнхен, Гарвард та ін.), кілька факультетів з викладання української мови та історії при вищих навчальних закладах.

Завдання

Поміркуйте, чому саме в цих державах проживає зараз найбільша кількість українців. З якими історичними процесами це пов’язано?

Учитель. Окремої уваги заслуговує питання культурних зв’язків діаспори з Україною. Зв’язок української діаспори з історичною батьківщиною здійснюється через товариство «Україна», різноманітні громадські й культурні організації. Помітну роль у зміцненні цих зв’язків відіграє часопис «Українська діаспора», що видає Інститут соціології Національної академії наук України та Редакція Енциклопедії Української Діаспори в США. Важливого значення для взаємодії різних частин українського етносу набули І Форум української діаспори (серпень 1990 p., Польща), І Форум представників східної діаспори (січень 1992 p., Київ) та Всесвітній форум (серпень 1992 p., Київ).

Для зміцнення зв’язків між Україною та діаспорою в 2001 р. була розроблена Національна програма «Закордонне українство на період до 2005 року».

V. Узагальнення та систематизація знань

Робота з таблицею

ОСНОВНІ НАПРЯМИ ТА ЗДОБУТКИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

Україна — ЄС	Україна — Росія	Україна — СНД	Україна — США	Україна — сусідні держави

VI. Домашнє завдання

Опрацювати відповідний матеріал за підручником №25, повторити попередній матеріал і підготуватися до тематичного контроля!!! 

Тематичний контроль з теми " Україна в умовах незалежності"(17.04)
Виконати тести

Тема: Революція Гідності.(24.04; 28.04)

 Мета уроку:    

•         розкрити гостроту політичної боротьби в Україні в кінці 2013-на початку 2014рр.;

•         охарактеризувати перебіг основних подій Революції Гідності;

•         з'ясувати зміст поняття "Революція Гідності";

•         розкрити основні рушійні сили революції та її особливості;

•         ознайомити учнів з політичними портретами лідерів революції;

•         закріпити уміння самостійно аналізувати перебіг подій, проводити історичні аналогії, працювати з різними джерелами інформації, аргументовано спростувати хибні судження та доводити власну думку, відповідати чітко й логічно на поставлені репродуктивні та проблемні запитання;

•         складати конспект за розповіддю вчителя і за різними джерелами інформації;

•         виховувати активну громадянську позицію, громадянську та політико-правову свідомість, шанобливе ставлення до власної історії.

 Тип року: урок засвоєння нових знань

 Нові поняття: Євромайдан, Антимайдан, Революція Гідності,                                                          євроінтеграція, "Небесна сотня", "Диктаторські закони 16 січня 2014 року", тітушки, Правий сектор.

                                                         План

 1.Призупинення європейської інтеграції в Україні.(перший урок)

 2.Початок протестів на Майдані.(перший урок)

 3.Основні події Революції Гідності 2013-2014рр."Небесна сотня".(другий урок)

 4. Політичні портрети лідерів Революції.(другий урок)

                                                     Хід уроку

                                    I. Актуалізація опорних знань (Перший урок)

 Вступна розповідь: в історії незалежної України було декілька революцій.(згадати причини Помаранчевої революції) Це були мирні виступи громадян, які вимагали від української влади змін, та проведення таких важливих реформ. Сьогодні на уроці ми розглянемо революцію 2013-2014рр., яка в історію України ввійшла під назвою "Революція Гідності» та завершилася драматичними подіями на Майдані в Києві, людськими жертвами, зміною влади і політичного курсу України.

                                    Вивчення нового матеріалу

1.Призупинення європейської інтеграції в Україні.

 Від початку незалежності України наша держава заявляла про свої зовнішньо та внутрішньополітичні пріоритети:

–                  вступ до Європейського союзу;

–                  безпека власних кордонів;

–                  покращення життя населення, приведення життя українців до європейських стандартів.

–                  піднімалося питання про вступ України в НАТО, але єдиної думки по цьому питанню не було.

      Ще за часів президенства Л.М. Кравчука та Л. Д. Кучми Україна обрала шлях євроінтеграції. При президенстві В.А. Ющенка наша держава поглибила співпрацю з ЄС, але це викликало незадоволення Російської Федерації. Росія хотіла бачити Україну в Митному союзі, особливо її дратувало питання про вступ України до НАТО. Після Помаранчевої революції 2004 року відносини між Росією та Україною почали погіршуватися. Починаються газові та товарні війни між двома державами. В результаті розчарування населення президентом В.Ющенком в 2010 році на президентських виборах переміг проросійський політик і опонент В.Янукович. Новий президент обіцяв "покращення життя вже сьогодні", говорив, що не змінює курсу на євроінтеграцію, обіцяв потепління в відносинах з Росією.Але замість обіцяних реформ Янукович взяв курс на узурпацію влади.Він і його Партія Регіонів монополізували владу.Вони почали придушувати опозиційних політиків.Так в 2012 році були засуджені Юлія Тимошенко ( кандидат в президенти України 2010 р.) та Юрій Луценко ( міністр внутрішніх справ України за часів президенства В.Ющенка;). Наближені до президента особи розпочали рейдерські захоплення підприємств з метою особистого збагачення, та виведення капіталу за кордон.

          На кінець листопада 2013 року в м. Вільнюс мав бути підписаний договір про асоціацію України в ЄС. Але в останній момент Янукович заявив, що відкладає підпис.Тодішній голова українського уряду Микола Азаров заявив, що Україна не готова до асоціації, її економіка не витримає конкуренцію з ЄС.

          Така заява керівництва обурила опозиційних політиків, та більшу частину населення України. Вони вважали, що керівництво країни тягне її в Митний союз з Росією. В Києві на Майдані почали збиратися активне студенство та опозиційні політики А. Яценюк, О. Тягнибок, В. КличкоТак розпочався Майдан...

          Завдання учням: скласти тезовий конспект.

Вчитель пропонує варіант:

-головні внутрішньо та зовнішньополітичні завдання України;

-стратегічна мета України;

-позиція Росії  відносно України;

-початок президенства В.Януковича, його відмова  підписувати договір про асоціацію України та ЄС;

-початок євромайдану в Києві.

          Робота з джерелом

Інтернет- видання "Українська правда" від 20 листопада 2015 року.                                  Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

 Софія Бориско, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка:

         -Мені здається, для кожного з нас, хто тоді вийшов, це насамперед була боротьба з несправедливістю.

Коли нарешті з’являється шанс на якесь краще майбутнє – перед тобою відкриваються перспективи, європейський вектор розвитку, і раптом в один момент тобі кажуть: "Ні. Не так. Розвертаємося на 90 градусів і рухаємось в інший бік". Тож головним рушійним мотивом, на мою думку, було насамперед оце відчуття несправедливості.

       Перші дні були доволі сумбурні. Була машина, з якої всі виголошували промови. Була Руслана. Тоді почалися збиратися студенти. Я пам’ятаю, мене покликав мій одногрупник: "Ти знаєш, збираються студенти університету Шевченка, під стелою" (там було звичне місце збору всіх студентів).

Я приєдналася… і була розчарована. Університет Шевченка – це понад 25 000 студентів, а нас стояло близько тридцяти. І ми тоді вирішили визначити координаторів від кожного факультету. Я стала координатором від свого економічного.

           Тоді були такі цікаві тусовки (назвемо їх так): позаду стели та в "Глобусі", у "Кофе-хаузі" збиралися студенти різних університетів, обговорювали, що робити далі… Все це було доволі сумбурно. Пам’ятаю, ми вирішили написати звернення від студентства до Президента. Не узгодивши його до кінця, на наступний день одна з організацій висмикнула цей лист, зачитала його зі сцени, закликала людей іти до Адміністрації Президента.

  Завдання учням:

      Підготуйте відповіді на такі запитання:

1.     Чому на думку студентки люди вийшли на Майдан?

2.     До чого закликали студенти ?

3.      Чому на початку студенти не узгоджували свої дії? 

2.     Початок протестів на Майдані.

         В ніч на 30 листопада 2013 року загін спецпризначення " Беркут" розпочав   

жорстоко розганяти мітингувальників. Спецпризначенці били студентів кийками, використовували нецензурну лайку. Використовувалися спецзасоби, було багато поранених. Постраждали також іноземні журналісти, які знімали на камеру події на Майдані..Офіційно тодішнє керівництво заявило, що протестувальники заважають встановити на Майдані новорічну ялинку.В подальшому ці події назвали " Кривава ялинка".

          Робота з джерелом

      Інтернет-видання "ВВС" від 30 листопада 2017року.

 Нічне побоїще на Майдані: спогади очевидців (автор Святослав Хоменко).

Віталій Кузьменко, громадський активіст, аспірант, Київ

       29 листопада 2013 року я, на той час студент-історик університету імені Грінченка, прийшов на Майдан уперше. Я був у компанії друзів, зустрів там багато знайомих. Спочатку залишатися на всю ніч не планував, а потім таки залишився: там було не так вже й багато людей.

      Спочатку було відносно спокійно, але о 4-й ранку, як за командою, до Майдану з різних боків почали підходити підрозділи міліції. Буквально за декілька хвилин ми були повністю оточені навколо стели.

       Я стояв знизу на сходах, тому, коли почався розгін, мені відразу доволі сильно дісталося. Мене затримали, відвезли в Шевченківське РУВС, протримали там кілька годин і тільки після цього туди приїхала швидка. Мені надали медичну допомогу і відвезли в лікарню, де виявилося, що у мене закрита черепно-мозкова травма і перелом ліктя.

          Розгін Майдану на мене вплинув так само, як на багатьох українців. Після цього зникло питання, продовжувати протести чи ні: стало зрозуміло, що потрібно йти до кінця.

       Тоді, вночі 30 листопада, коли я їхав побитий у автозаку, у мене було саме таке відчуття - або ми змінюємо нашу країну, або перетворюємося на умовну Білорусь.

      Вже наступного дня, коли на вулицю вийшли сотні тисяч людей, стало зрозуміло, що другого варіанту ми не допустимо.

         Після Революції, влітку 2014 року, я пішов воювати добровольцем. Воював у складі Збройних сил, в основному на маріупольському напрямку. На фронті дискусії з приводу того, чи варто було виходити на Майдан, бували: там були хлопці з різних регіонів України, не всі розуміли, що відбувалося в Києві. Але припинялися ці дискусії досить швидко. Загалом я провів на Сході півтора роки, повернувся у 2016-му.

     Чи вийшов би на Майдан ще раз? Так. Я переконаний, що якби все розвивалося інакше, то ситуація в Україні була б гіршою ніж є зараз. Можливо, ми б і не стали частиною Росії офіційно, але напевно стали б її неофіційним сателітом, за прикладом тієї ж Білорусі. Мені було б складно жити в такій країні.

         Заяву з приводу побиття я написав ще 30 листопада 2013 року в лікарні. З того часу відстежую цей процес. Минулого року займався судами багато, зараз складніше знаходити таку можливість.

         Наскільки я розумію, структура самого злочину - хто кому віддавав наказ, хто безпосередньо брав у цьому участь, - вияснена. Але з нинішньою судовою системою України розгляд "великих справ" - про побиття 30 листопада, про події січня-лютого 2014 року - проходить дуже складно і дуже довго. Поки судова система не буде змінена, я не бачу можливості дочекатися хоч якогось вироку"

Михайлівський Золотоверхий монастир

              Завдання учням:

Підготуйте відповіді на такі запитання:

1.Які методи використовували правооронці при розгоні студентів?

2.Що чекало Україну, на думку громадського активіста в разі розгону Євромайдану?

3.Як вплинув розгін Майдану на більшість населення України?

 Домащнє завдання: опрацювати конспект і відповісти на тести( не забувайте у вас лише одна змога до 4 травня)
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=679026

(28.04.2020 друга частина уроку)

3.Основні події Революції Гідності 2013-2014рр."Небесна сотня".

Вчитель пропонує учням заповнити таблицю хронологічних подій "Революції Гідності":

Дата	Перебіг основних подій
21-23 листопада                                                                2013р.	Уряд М.Азарова оголосив, що процес євроінтеграції призупиняється в зв'язку з тим, що українська економіка не готова до асоціації, та не витримає конкуренцію з ЄС. Опозиційні політики закликали українців вийти на мирний протест, щоб захистити свій європейський вибір. 21 листопада 2013 р. В Києві зібрався мітинг в підтримку євроінтеграції. Згідно рішенню київського суду мітинги в центрі столиці були заборонені, але це не зупинило мітингувальників. На Майдані було встановлено наметове містечко.Його комендантом був А.Парубій Відбулися перші сутички протестувальників з міліцією.На підтримку євроінтеграції зібралися нечисленні мітинги в Львові, Івано-Франківську, Сумах, Кривому Розі, Дніпропетровську, Донецьку, Чернівцях.
24 листопада  2013р.	В Києві відбувся мітинг за європейську Україну( опозиція назвала його"Народне віче".За різними даними мітингувальників було від 50 до 100 тис.Вимагали дострокових парламентських і президентських виборів, якщо в Вільнюсі не буде підписана асоціація з ЄС.(Слайд №12).Частина мітингувальників хотіла заблокувати урядовий квартал, знову почалися сутички з міліцією.Опозиція заявила, що влада використовує провокаторів і таким чином загострюється протистояння. В подальшому їх назвали тітушками. Біля опівночі спецзагін "Беркут" атакував майдан, але протестувальники відбили атаку. На Михайлівській площі в Києві зібрався Антимайдан, який був організований Партією Регіонів.Звучали антиєвропейські гасла (Слайд №13).
25-29 листопада 2013р.	Президент В.Янукович так і не підписав асоціацію з ЄС в м.Вільнюс. На Майдані в Києві опозиція заявила про дострокові вибори.Протестувальники відмовилися розходитися. Президента підтримали в Криму та східних областях.
30 листопада 2013р	Розпочався розгін мітингувальників.Спецпризначенці застосували силу. Частина демонстрантів отримала прихисток в Михайлівському соборі. Десятки студентів були побиті і госпіталізовані.Серед потерпілих були і співробітники МВС.(Слайд №14).
1 грудня 2013р.	На Майдані зібралося від 200 до 500 тис. протестувальників    Оголосили про безстроковий страйк.Головна вимога - відставка президента В.Януковича.Протестувальники захопили Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію, будинок профспілок.
2-8 грудня 2013р.	Протести продовжилися під Верховною Радою, кабміном та адміністрацією президента. Мітингувальники скинули пам'ятник Леніну на Бессарабській площі. В центрі Києва почали створювати барикади. Мітингувальників підтримали колишні президенти України Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко.Закликали сторони не допустити кровопролиття. Мітингувальників підтримав колишній президент Грузії М.Саакашвілі, а також  помічник держсекретатя США В.Нуланд та інші іноземні політики. Відбулося народне віче "Марш мільйонів" в підтримку євроінтеграції.На майдані почали створюватися загони самооборони.
9-15 грудня 2013р.	Розпочався мітинг біля Генеральної прокуратури.Протестувальники вимагали притягнути до відповідальності міліціонерів, які перевищили повноваження під час розгону студентів . Майдан відвідала представник ЄС Кетрін Ештон. Вона провела переговори з президентом і опозицією.Закликала українську владу прислухатися до думки власного народу. Євромайдан підтримали західні та центральні області, а владу-південні та східні. Прибічники президента проводили свої мітинги в Маріїнському парку. Європейські політики звинуватили Януковича в зупинці процесів євроінтеграції, та в намаганні затягнути Україну в Митний союз з Росією.
16-22 грудня 2013р.	Опозиційні депутати ВР почали вимагати відставки прем'єр-міністра М.Азарова. Було зірвано прийняття бюджету в парламенті. Президент Росії  В.Путін надав допомогу Україні 15 млрд.доларів на підтримку економіки.Опозиція заявила, що в такий спосіб Росія хоче затягнути Україну до Митного союзу. Протестувальники створили Раду Майдану.Очолювали О.Тягнибок, А.Яценюк, В.Кличко та ряд інших політиків та діячів культури .
23-31грудня 2013р.	Спочатку організатори протестів хотіли призупинити свої дії до кінця новорічних свят, але потім прийняли рішення не розходитися до повного виконання своїх вимог. До вимог додалися нові- боротьба з корупцією, проведення дострокових виборів, та ряд інших. Тітушки побили журналістку Т.Чорновіл(Слайд№18) в Києві та активіста євромайдану в Харкові Д. Пилипця. На Майдані прозвучали вимоги-ліквідувати загін спецпризначення "Беркут". На сході та півдні України проходили виступи Антимайдану за федералізацію України та вступ в Митний Союз. В Києві автомайдан хотів здійснити візит до резиденції президента в Межигір'ї, але по дорозі його зупинила міліція.
Січень 2014 р.	16 січня 2014 року Верховна Рада України з численними порушеннями прийняла закони, які обмежували права громадян України.В народі їх прозвали"Диктаторські закони".Заборонялися мітинги, обмежувалася свобода слова, преси, контролювалися засоби масової інформації.Журналістам заборонили проводити розслідування про корупцію чиновників. 19 січня 2014 року на Майдані протестувальники виступили проти "Диктаторських законів".Організація "Правий Сектор" вступила в сутички з спецпризначенцями, далі приєдналися інші протестувальники. 22 січня 2014року. На Майдані з'явилися перші загиблі- Сергій Нігоян,Михайло Жизневський, Юрій Вербицький. .  дня в лікарні померли Р.Сеник та О.Бадера. Влада та опозиція провели переговори, на яких домовилися про скасування диктаторських законів та амністію учасникам протестів як майдану, так і антимайдану. 22-26 січня 2014 року. Відбулися масові мітинги на підтримку Євромайдану по всій Україні крім Криму, Донецької та Луганської областей. В західних областях мітингувальники почали захоплювати обласні та міські адміністрації. Продовжилися сутички з правоохоронцями.
Лютий 2014 р.	18 лютого 2014року. Протестувальники прийшли до Верховної Ради ,з вимогою відновити Конституцію України 2004 року, та обмежити владу президента.Їх вимогу відкинули, знову почалися сутички з правоохоронцями та тітушками..Беркутівцям вдалося відтіснити протестувальників на Майдан. Становище ставало критичним.Майдан був оточений спецпризначенцями. З великими труднощами вдалося відбити атаку "Беркуту" в ніч з 18-19 січня.Загинуло близько 20 людей.До оточених проривалися кияни та інші активісти, що приїхали до столиці. 19 лютого 2014 року. Відбулися переговори влади та опозиції, але вони були безрезультатні.Мітингувальники продовжували відбивати атаки правоохоронців. До них через оточення приєднувалися активісти з усієї України. 20 лютого 2014року. Мітингувальники перейшли в наступ,правоохоронці почали застосовувати вогнепальну зброю.Загинуло більше сотні мітингувальників, декотрі з них не ідентифіковані до сьогодення.Всіх загиблих на Майдані назвали "Небесна Сотня" Верховна Рада відновила Конституцію 2004року, обмеживши владу президента. 21лютого 2014року. На Майдані відбулося прощання з "Небесною Сотнею".Виступив В. Парасюк і оголосив вимогу усунути Януковича від влади, якщо вимога не буде виконана, то протестувальники розпочнуть штурм резиденції президента в Межигір'ї.(Слайд №25). 22 лютого 2014 року. Верховна Рада усунула В.Януковича з посади президента України, сам колишній президент втік до Росії. Були призначені дострокові президентські вибори на 25 травня 2014 року. Партія Регіонів засудила злочинні дії Януковича. Генеральна прокуратура України оголосила Януковича в розшук. Він підозрюється в масових вбивствах на Майдані та державній зраді. Отже, після подій на Майдані перемогу здобули демократичні сили, режим Януковича був ліквідований.

        

4.                Політичні портрети лідерів Революції.

Вчитель пропонує учням ознайомитися з короткими біографіями лідерів Євромайдану

Олег Тягнибок

       Народився 7 листопада 1968 року у Львові.Лідер націоналістичної партії ВО"Свобода".За професією лікар.Обирався депутатом Верховної Ради України декількох скликань.В 1999році отримав диплом юриста. Балатувався в мери Києва та на посаду президента України.

 Арсеній Яценюк

     Народився 22 траня 1974 року в м.Чернівці.Отримав дві вищі освіти-юридичну та економічну.Став кандидатом економічних наук.Очолював політичну партію "Фронт Змін", був членом партії "Батьківщина", а 2014 пройшов в парламент з партією Народний Фронт. Займав посади спікера ВР України, працював в Криму, в Національному Банку ,був прем'єр-міністром України.

 Віталій Кличко

       Народився 19 липня 1971року в с.Біловодське (Киргизська РСР).Починав кар'єру в спорті(боксі).Став чемпіоном світу у важкій вазі.

Після завершення спортивної кар'єри розпочав політичну діяльність.Створив партію "Удар", став народним депутатом в 2012 році.Після перемоги Євромайдану його обрали мером м.Київ.

                                                   

                                             

  Домашнє завдання: опрацювати конспект теми уроку і відповісти на тести
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=646063
Це друга ссилка , хто не встиг(до 18.05)
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=406912

Тема: Україна в системі міжнародних відносин. Збройна агресія Російської Федерації проти України

Основні поняття і терміни

«зелені чоловічки», декомунізація, гібридна війна, збройна агресія Російської Федерації проти України, окупація Криму Російською Федерацією, незаконні збройні формування (НЗФ), антитерористична операція (АТО), бойові дії, операція Об’єднаних сил (ООС)

Основні дати

жовтень 2005-2006 рр. — визнання України державою з ринковою економікою; 2008 р. — звернення керівництва України до НАТО про надання плану дій щодо набуття членства в організації; березень 2014 р. — окупація Криму Росією; 14 квітня 2014 р. — початок проведення АТО на Сході України; вересень 2014 р. — укладення перших Мінських угод; січень 2015 р. — укладення других Мінських угод; 30 квітня 2018 р. — завершення АТО, початок дій ООС.

1. Зовнішньополітичний курс України. Гібридна війна Росії проти України

Після президентських виборів 2004 р. нове українське керівництво на чолі з В. Ющенком проголосило курс на євроінтеграцію. Країни Європи та США позитивно сприйняли «Помаранчеву революцію». Перед Україною відкрилися нові перспективи євроінтеграції. Під час проведення в Києві конкурсу «Євробачення-2005» українське керівництво виступило з ініціативою скасування українських віз для громадян країн ЄС та Швейцарії.

21 лютого 2005 р. Україна та ЄС підписали трирічний план дій з наближення України до стандартів європейських країн. Цей документ передбачав 270 невідкладних заходів. Перш за все це вступ до СОТ, демократизація системи управління і верховенство права, поліпшення інвестиційного клімату.

1 грудня 2005 р. Євросоюз заявив, що визнає Україну країною з ринковою економікою.

У квітні 2006 р. на сесії Європарламенту схвалили резолюцію, в якій Європарламент закликав Єврокомісію почати переговори з Україною про асоційоване членство в ЄС.

Також між Україною і ЄС розпочалися перемовини про скасування візового режиму. У листопаді 2010 р. схвалили план дій, який передбачав, що Україна запровадить біометричні паспорти, впорядкує охорону своїх східних кордонів тощо.

24 листопада 2010 р. Європарламент проголосував за резолюцію про те, що Україна може подати заявку на членство в ЄС, як і будь-яка інша європейська країна, котра дотримується принципів свободи, демократії, поваги до прав людини, фундаментальних свобод і верховенства права.

Також В. Ющенко виступив за повноправне членство України в НАТО. Це було записано й у Воєнну доктрину України. У квітні 2005 р. у Вільнюсі на нараді голів МЗС країн НАТО відбулося засідання комісії «Україна-НАТО», яка започаткувала «інтенсивний діалог», що мав стати першим кроком на шляху входження України до Організації Північно-Атлантичного договору. Підтримку Україні надавали всі члени НАТО, але за умови підтримки цього кроку українським суспільством і досягнення внутрішньої стабільності. Активним противником вступу України в НАТО виступала Росія.

На початку 2008 р. розгорівся політичний скандал, приводом до якого стала заява генсека НАТО про те, що організація отримала лист за підписом Президента України, прем’єр-міністра і спікера з проханням приєднати Україну до Плану дій з набуття членства в НАТО (ПДЧ).

Скандал переріс у політичну кризу. Було паралізовано роботу парламенту України на 2 місяці. Опозиція за вказівкою з Москви блокувала трибуну з гаслами «НАТО ні!».

З обранням Президентом України В. Януковича відносини з Альянсом вступили у новий період. Нове українське керівництво заявило про позаблоковий статус України і небажання вступу до НАТО.

За президентства Ющенка були досягнуті певні зрушення у відносинах зі США, які погіршилися наприкінці президентства Л. Кучми. У лютому 2006 р., після дев’яти років напружених переговорів, США надали Україні статус країни з ринковою економікою. Також США відкрили шлях Україні до вступу в СОТ. Уряд Сполучених Штатів скасував для України поправки Джексона-Веніка. На саміті НАТО США лобіювали вступ України та Грузії до цієї організації.

Зі зміною керівництва відбулися зміни і в українсько-американських відносинах. Під час візиту до США В. Януковича в 2010 р. вдалося налагодити діалог між двома країнами, хоча українську делегацію зустріли вкрай прохолодно.

Найскладніше розвивалися відносини України з Росією.

Після обрання Президентом України В. Ющенка Росія розгорнула цілеспрямовану політику, яка мала забезпечити контроль над Україною. Вона включала заходи в економічній, політичній, культурній, релігійній сфері, міжнародних відносинах.

В економічній сфері Росія намагалася взяти під свій контроль провідні підприємства і цілі галузі України. Особливо російську сторону цікавив контроль над газотранспортною системою України.

У політичній сфері Москва сприяла приходу до влади проросійських сил, які фактично були її маріонетками.

На міжнародній арені здійснювалися кроки, щоб ізолювати Україну та заявити своє право контролювати її, втягнувши у різноманітні інтеграційні проекти, ініційовані Росією.

Важливою складовою цих заходів була інформаційна політика (контроль над засобами масової інформації, нав’язування російської масової культури тощо) і діяльність Російської православної церкви з просування ідей «русского мира».

У руслі таких заходів слід розглядати газові конфлікти 2005-2006 та 2008-2009 рр. і торговельні війни.

Серйозний конфлікт з Росією у 2008 р. виник в Криму, коли українська сторона намагалася впорядкувати перебування російського Чорноморського флоту на півострові й узяти під свій контроль об’єкти навігації на узбережжі Чорного моря, котрі незаконно утримувала Росія.

Проте внутрішні чвари серед українських політиків та прихід до влади В. Януковича не дали змоги зробити адекватні висновки і підготувати засоби протидії подальшій російській агресії.

За роки президентства Януковича Україна стала ще більш вразливою для російської експансії. Збройні сили України були максимально ослаблені. Під російський контроль поставили Службу Безпеки України, розвідку, міліцію.

Увесь цей комплекс заходів і подальші дії Росії стали складовими гібридної війни.

Гібридна війна — дії однієї держави проти іншої з метою зробити її внутрішньо вразливою для успішного здійснення прямої агресії, анексії території.

• Коли Україна зробила першу спробу стати членом НАТО?

3. Окупацією Криму Російською Федерацією

У той час, як країна ледь оговтувалася від кривавих подій на Майдані, стрімко розгорталася відкрита збройна агресія Росії, яка готувалася вже не один рік. Першим об’єктом нападу став Крим. Операція із захоплення півострова розпочалася 20 лютого 2014 р.

На час агресії Росія створила у Криму потужну агентурну мережу, готову в будь-який час розпалити сепаратистський рух на півострові.

Після усунення від влади Президента України В. Януковича сепаратистські настрої в Криму вибухнули з новою силою. 23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому вирішили рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголосили громадянина Росії О. Чалого. 25 лютого свою акцію перед Кримським парламентом провели сепаратисти, але вона була нівельована проукраїнським мітингом кримських татар. У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму були захоплені так званими «зеленими чоловічками» (російським спецпідрозділом), над ними підняли прапор Російської Федерації. Уранці депутатів Верховної Ради АР Крим зібрали у сесійній залі, де вони «ухвалили» рішення про призначення так званого «референдуму» щодо статусу півострова. Того ж дня російськими військовослужбовцями було захоплено установи засобів масової інформації, зв’язку, аеропорт у Сімферополі, аеродром Бельбек у Севастополі, паромну переправу у Керчі. Невдовзі Чорноморський флот Російської Федерації заблокував військово-морські бази, де перебували кораблі Військово-Морських Сил України, а російські спецпідрозділи разом з незаконними іррегулярними формуваннями, які називали себе «Самооборона Криму» блокували українські військові частини.

«Зелені чоловічки» — евфемізм, який набув поширення у засобах масової інформації щодо особового складу російських збройних формувань, одягнених у зелені однострої, що в операції із захоплення Криму діяли без розпізнавальних знаків.

На пропозицію Президента РФ обидві палати Державної думи 1 березня 2014 р. проголосували за введення російських військ на територію України і, зокрема, в Крим.

Починаючи з 1 березня, російські війська розпочали масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Захопити відразу жодного об’єкта не вдалося, незважаючи на зраду командувача флоту України Д. Березовського. Після майже місячної облоги і силових дій військові об’єкти України в Криму захопили. Дві третини особового складу частин перейшли на бік ворога. Водночас були непоодинокими приклади героїзму українських військових. Так, на аеродромі в Бельбеку українські військові на чолі з полковником Ю. Мамчуром без зброї, строєм, з розгорнутим прапором частини, виконуючи Гімн України, розблокували частину. Морські піхотинці у Феодосії вчинили силовий спротив нападникам. Екіпаж тральщика «Черкаси» у заблокованому Донузлавському озері до кінця чинив опір окупантам. Частина курсантів військово-морського училища в Севастополі відмовилася давати присягу на вірність Росії, екіпажі морської авіації України змогли перегнати свої літаки з Криму до Миколаєва тощо.

«Зелені чоловічки» патрулюють аеропорт Сімферополя. 28 лютого 2014 р. Фото Елізабет Аррот

Тим часом 11 березня 2014 р. Верховна Рада АРК і Севастопольська міська рада ухвалили декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

16 березня 2014 р. за рішенням кримського парламенту провели «референдум» щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. В умовах бойкотування кримськотатарським народом, однак за присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а також масових фальсифікацій, «референдум» в АРК буцімто, зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (що відповідає 83,10% загальній кількості виборців), з яких нібито 96,77% засвідчили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації». Насправді, за визнанням окремих російських парламентарів і за твердженням лідерів кримських татар, за незалежність Криму проголосувало не більше 32-34% виборців, що взяли участь у «волевиявленні».

18 березня 2014 р. у Москві президент Росії В. Путін, прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. Аксьонов, голова новоствореної Державної ради самопроголошеної Республіки Крим В. Константинов, представник сепаратистського керівництва м. Севастополя — громадянин РФ О. Чалий підписали так званий Договір про прийняття Криму до складу Росії.

20 березня документ ратифікувала Державна Дума РФ, а 21 березня він набув чинності. З нагоди анексії Криму Росією прокотилася хвиля урочистих заходів, була запроваджена медаль Міністерства оборони Росії «За возвращение Крыма».

США і Євросоюз відмовилися визнавати результати референдуму, засудили дії Росії і запровадили санкції щодо російського бізнесу і високопосадовців, заморозивши їхні закордонні активи й наклавши візові обмеження.

27 березня 2014 р. Генеральна Асамблея ООН ухвалила резолюцію на підтримку територіальної цілісності України, а 19 грудня 2016 р. — засудила Російську Федерацію як окупанта і агресора.

2 липня 2014 року Парламентська асамблея Організації з безпеки і співробітництва в Європі визнала такі дії Росії військовою агресією, неспровокованою та заснованою на абсолютно безпідставних припущеннях і приводах.

• Коли Росія анексувала Крим?

4. Початок збройної агресії Російської Федерації на Сході України. Антитерористична операція (АТО)

Події у Криму стали прикладом для роздмухування сепаратистських рухів в інших регіонах України.

Перші масштабні проросійські виступи на Сході та Півдні України відбулися 1 березня 2014 р. в Донецьку, Луганську, Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві, Херсоні та Одесі. У цей день мітингувальники намагались підняти над будівлями облдержадміністрацій російські прапори, скандували «Росія!», «Путін — наш президент!» тощо. У цих акціях масово брали участь «туристи» (співробітники або найманці російських спецслужб, які прибули до Україні під виглядом туристичних груп) з Росії.

Мітинг у Донецьку 1 березня 2014 р. Фото Андрія Бутка

Мітингувальники мали підтримку Партії регіонів, Комуністичної партії України. Однак такі дії викликали опір проукраїнськи налаштованих громадян. Відбувалися сутички. Такий перебіг подій з перемінним успіхом тривав до кінця місяця. Українській стороні вдалося уникнути створення прямого приводу для вторгнення на Донбас російських регулярних військ, які у повній готовності були зосереджені на кордонах України.

Стрімке загострення ситуації відбулося в квітні. У зазначених регіонах вчинили спроби проголосити «народні республіки»: 7 квітня — Донецьку та Харківську, 28 квітня — Луганську. В інших містах ці спроби були придушені українськими правоохоронцями та активістами. На Донбасі на боці сепаратистів, які почали формувати незаконні збройні формування (НЗФ), з’явилися збройні загони російських найманців. Громадяни Росії з’явилися у керівництві т. зв. ДНР і ЛНР. Почалась розкручуватися ідея створення «Новоросії» з південних і східних районів України.

Одним із найважливіших форпостів сепаратистів став Слов’янськ, де 12 квітня відбулося збройне захоплення російськими найманцями на чолі з відставним полковником російських спецслужб І. Гіркіним (Стрелковим) райвідділу міліції.

Того ж дня захопили відділ міліції та виконком у Краматорську; тут замайоріли російські триколори. Подібні збройні акції стали ширитися регіоном.

До кінця квітня НЗФ зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їхнім контролем опинилася половина території і населення Луганської та Донецької областей. З 18 квітня російські прапори на захоплених адміністративних будівлях сепаратисти почали замінювати прапорами ДНР і ЛНР, які перегукувалися з символікою Росії.

Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня сепаратисти провели псевдореферендуми, на яких буцімто була підтримана незалежність «республік».

Зі свого боку Київ, після рішення Ради Національної Безпеки та Оборони (РНБО) та указу Президента, оголосив з 14 квітня про початок «антитерористичної операції» (АТО) на Донбасі, а Генеральна Прокуратура України 17 травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на доволі іучні заяви, українська сторона не форсувала початок бойових дій. Повномасштабні бойові дії почалися тільки в останній декаді червня. Головною проблемою для України в умовах збройного конфлікту стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення розпочалося форсоване формування добровольчих батальйонів у складі Міністерства внутрішніх справ і Збройних сил України (ЗСУ), які мали високий бойовий і патріотичний дух.

Новим поштовхом до загострення ситуації в країні стали події в Одесі, де були спровоковані сутички між проросійськи і проукраїнськи налаштованими громадянами. Зіткнення в центрі Одеси спалахнули ближче до вечора 2 травня між уболівальниками ФК «Чорноморець» і «Металіст», клуби яких грали в Одесі, і проросійськими прихильниками антимайдану, котрі намагалися перешкодити маршу ультрас «За єдину Україну». Протистояння завершилося пожежею у Будинку профспілок, де забарикадувалися антимайданівці. Унаслідок заворушень 2 травня 2014 р. в Одесі загинуло 48 осіб і 247 — постраждало.

Тим часом загальна чисельність створених РФ незаконних збройних формувань на Сході України перевищила 15 тис. осіб з російськими танками, артилерією і реактивними системами залпового огню («Градами»). Було розгорнуто до 50 таборів вишколу бойовиків як на території РФ, так і на окупованих територіях України. Основні осередки окупантів розміщувалися в містах Донецьк, Луганськ, Слов’янськ, Горлівка, Макіївка, Сніжне тощо.

• Коли розпочалася збройна агресія РФ на Сході України?

5. Президентські вибори 2014 р.

Після повалення режиму В. Януковича єдиним вищим легітимним органом влади залишилася Верховна Рада України. Під впливом подій «Революції Гідності» відбулося переформування її більшості. 22 лютого спікером ВР України був обраний Олександр Турчинов, він же став і виконувачем обов’язків Президента України. За короткий час парламент ухвалив важливі рішення, які відновили вертикаль влади, та впровадив заходи із захисту країни.

Так, були відновлені дії положень Конституції України, які були скасовані режимом Януковича, скасовані «диктаторські» закони, ухвалені заходи з відновлення боєздатності армії, створена Національна гвардія, добровольчі батальйони спецпризначення; прийнято пакет законодавчих актів з реформування правоохоронних органів, антикорупційний пакет, низку заходів з люстрації, законодавство в рамках асоціації України і ЄС та інші. 28 лютого в країні створено новий уряд на чолі з А. Яценюком, завданням якого було уникнути економічного краху в умовах повністю розграбованої державної казни і розв’язаної Росією збройного конфлікту.

Арсеній Яценюк, Прем ’єр-міністр України (2014—2016 рр.)

Петро Порошенко, Президент України (2014—2019 рр.)

Люстрація — законодавча заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе співпрацею зі злочинним режимом, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі.

Одним із важливих завдань нової влади стало проведення виборів президента, щоб остаточно спростувати твердження Росії про нелегітимність влади в Україні.

Вибори Президента України відбулися в один тур 25 травня 2014 р.

Перемогу на них здобув Петро Порошенко (54,7% голосів). Приведений до присяги 7 червня 2014 р., П. Порошенко запропонував мирний план. Цю ініціативу підтримали ООН, ЄС, ОБСЄ, лідери провідних держав світу. Також з 20 по 30 червня 2014 р. діяло одностороннє припинення вогню з боку українських військових. Але бойовики НЗФ ігнорували мирні ініціативи та не припиняли напади. Зрештою, воєнні дії відновилися.

• Які результати виборів Президента України в 2014 р.?

6. Бойові дії влітку 2014 р. Мінські угоди

Після припинення перемир’я українські війська спробували відновити контроль над кордоном, тобто відрізати ДНР і ЛНР від Росії. Протягом одного тижня наступом в північно-східному напрямку на «ДНРівській ділянці» був пробитий «коридор» до Ізварино вздовж кордону протяжністю близько 100 кілометрів і шириною від 10 до 20 кілометрів. Провести подібну операцію на Луганщині не вдалося. 14 червня 2014 р. на підльоті до Луганського аеропорту бойовики НЗФ збили військово-транспортний літак Іл-76. Загинуло 49 десантників і членів екіпажу. Ця катастрофа зірвала плани накопичення сил для операції на кордоні. На цьому наступ ЗСУ захлинувся, а досягнутий раніше результат фактично втратив значення, бо в руках противника залишилася ділянка кордону з Росією у 120 кілометрів, через яку йшло підкріплення у вигляді російських добровольців, зброї та боєприпасів, а згодом і регулярних військових підрозділів.

Пересування військової техніки України. Березень 2015 р. Фото ОБСЄ

Більш того, затиснуті у вузькому «коридорі» частини ЗСУ опинилися під систематичним артилерійським обстрілом гармат і «Градів» з російського боку. Першим зазнав обстрілу базовий табір українських військ під Зеленопіллям (у ніч з 10 на 11 липня 2014 р.). Загинуло та померло від ран 37 солдатів і офіцерів. Близько сотні було поранено. Згоріла велика кількість техніки. Це було перше безпосереднє масоване застосування регулярних військ РФ проти Збройних сил України. Такого підступного удару командування ЗСУ не очікувало, а відповісти вогнем по артилерійських позиціях на території РФ не наважувалося. Це могло спровокувати вже відкрите російське вторгнення. У кінцевому підсумку, з великими втратами ЗСУ довелося з боєм відводити частини від кордону.

Нормандська четвірка — дипломатична група високопоставлених представників чотирьох країн: Німеччини, Росії, України і Франції щодо врегулювання ситуації на Сході України і з питань виконання Мінських угод.

Неконтрольовані території — це території, які юридично належать певній державі, міжнародно визнані, але окуповані військами агресора або представниками сепаратистських рухів, терористичних організацій.

Волонтерський рух - 1) добровільна безкорисна благодійна суспільно корисна діяльність для реалізації певних проектів, яка здійснюється окремими людьми, організаціями; 2) діяльність із забезпечення ресурсами українських військових, які з 2014 р. стримують російську збройну агресію. Виник стихійно з початком військового конфлікту в Криму і Донбасі. Поступово набув організаційних форм і став потужним чинником стримування агресії, реформування українського війська та державних інституцій, формування громадянського суспільства.

Тим часом успішніше розвивався наступ на центральній ділянці фронту. Повільно просуваючись із заходу на схід, частини ЗСУ до середини липня 2014 р. відновили контроль над містами Слов’янськ, Краматорськ, Артемівськ (сьогодні Бахмут), Дзержинськ (Торецьк), Дебальцеве. На півдні був зайнятий стратегічно важливий Маріуполь. На початок липня все узбережжя Азовського моря і 100-кілометрова ділянка сухопутного кордону на північ від нього були під контролем української армії.

Батальйон «Донбас» у боях під Іловайськом. Серпень 2014 р.

17 липня 2014 р. сталася трагедія в результаті терористичного акту. Російський ракетний комплекс «Бук» М1 збив пасажирський літак Boeing-777 компанії «Malaysia Airlines», внаслідок якого загинули всі пасажири та екіпаж (загалом 298 осіб). Ця катастрофа дещо збила плани Кремля з нагнітання ситуації в Україні і відстрочила пряме російське вторгнення. США і країни Заходу запровадили нову порцію санкцій проти Росії.

Новий етап наступу ЗСУ почався у серпні. Потужним танковим ударом вдалося пробити 40-кілометровий «коридор» від Дебальцевого до Тореза (Чистякове), одночасно зустрічним ударом від кордону на північний захід війська ЗСУ відтіснили противника до лінії Іловайськ—Шахтарськ. Станом на ранок 24 серпня донецьке угруповання противника було відрізане від луганського, тобто від ліній постачання з території Росії. На півночі війська ЗСУ зайняли Лисичанськ, Первомайськ, Латугіно, станицю Луганську і майже повністю оточили «столицю ЛНР» — місто Луганськ. Контрольована сепаратистами територія зменшилася до однієї п’ятої від території Луганської та Донецької областей. Але на цей момент українські війська були виснажені, мали значні втрати у техніці (переважно через технічні проблеми). Деякі підрозділи фактично втратили боєздатність і були виведені на переформування. Добровольчі батальйони компенсувати нестачу сил не могли.

Вранці 24 серпня (у День Незалежності України) основне ударне угруповання російських регулярних військ перетнуло кордон в районі Амвросіївки і при потужній артилерійській підтримці почало наступ у західному напрямку — на Кутейникове — Старобешеве. Нечисленні українські підрозділи в цьому районі не очікували такого удару в спину і почали неорганізований відступ.

25-26 серпня противник просунувся на 35-40 кілометрів від кордону і в районі міст Іловайськ та Кутейникове оточив частини ЗСУ і МВС (в «котлі» опинилися підрозділи п’яти добровольчих батальйонів й окремі частини регулярних військ). Вжиті 27 серпня спроби деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 серпня колона українських військ, яка, за домовленостями з російською стороною, виходила з оточення, була піддана на марші масованому обстрілу. Загинуло понад 400 українських вояків. Вирватися з-під вогню вдалося лише окремим розрізненим підрозділам і поодиноким бійцям. У цілому втрати ЗСУ за п’ять днів боїв в районі Амвросіївки та Іловайська становили майже половину від сукупних втрат за весь час боїв.

Одночасно з цим російські війська і сепаратисти почали наступ уздовж узбережжя Азовського моря на Маріуполь, але героїчними зусиллями добровольчого батальйону «Азов» та інших підрозділів ЗСУ були зупинені в його східних передмістях.

На Луганщині українські війська теж були атаковані російськими підрозділами. Перший натиск ворога зупинили з великими втратами для нього, але надалі українські війська були змушені зняти облогу Луганська, здати повністю зруйнований аеропорт міста і відступити на північ, за р. Сіверський Донець, зосередившись біля стратегічно важливого селища Щастя. У цілому за 10 днів контрольована проросійськими силами територія збільшилася вдвічі.

Хоча українська армія була змушена відступити, вона не була розгромлена. У цій ситуації 5 вересня в Мінську підписали угоду про припинення вогню, а 19 вересня — про розмежування сторін і відведення важкого озброєння з лінії зіткнення. Проте сепаратисти і російські війська не дотримуються домовленостей (Росія продовжує заперечувати присутність своїх військ в Україні). Під виглядом «гуманітарних конвоїв» відбувається постачання бойовикам зброї, боєприпасів і амуніції. Регулярно здійснювалися обстріли і атаки українських військ від 30 до 100 разів на добу. Робилися спроби прорвати оборону Маріуполя, вибити українські війська з Донецького аеропорту, Щастя і важливого транспортного вузла Дебальцеве, але безрезультатно. Оборона споруд Донецького аеропорту, що тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу.

Крім прямої воєнної агресії, Росія здійснює і економічний тиск на Україну. Розгорнута «торговельна війна». У захоплених регіонах відбувається пограбування промислових об’єктів (демонтуються і забираються в Росію), вивозиться сировина. 16 липня було припинено постачання газу в Україну, проте, завдяки допомозі країн ЄС та США, вдалося організувати його реверсні поставки з Європи. Це тимчасово врегулювало газову ситуацію (до весни 2015 р.), а згодом дозволило взагалі відмовитися від постачання блакитного палива з Росії.

Також Москва розгорнула кібервійну проти України. У 2017 р. Росія здійснила найбільшу хакерську атаку на об’єкти промисловості та державні інституції України, запустивши вірус «Petya.A».

Витрати на бойові дії в Україні, Сирії і санкції, стрімке падіння світових цін на нафту завдали могутнього удару по економіці Росії. Але, незважаючи на економічні втрати і падіння життєвого рівня населення, вона продовжувала агресію проти України.

• Коли були укладені Мінські домовленості?

7. Дострокові вибори до Верховної Ради України 2014 р.

25 серпня 2014 року Президент України П. Порошенко публічно оголосив про рішення достроково припинити повноваження Верховної Ради України сьомого скликання.

Це стало логічною та очікуваною відповіддю на один з ключових запитів українського суспільства про перезавантаження влади: згідно із соціологічними опитуваннями 80% громадян України підтримували необхідність проведення позачергових виборів парламенту.

9 жовтня Петро Порошенко підписав закон «Про люстрацію», ухвалений Верховною Радою 16 вересня. Фінальна версія закону обмежувала право для високопосадовців режиму Януковича займати посади в органах влади на 10 років, іншим — на 5.

14 жовтня Петро Порошенко підписав указ про створення Національної ради з питань антикорупційної політики, як консультативно-дорадчого органу при президенті. Згідно з указом, Нацрада готуватиме президентові пропозиції щодо визначення та вдосконалення антикорупційної стратегії, здійснюватиме системний аналіз стану запобігання і протидії корупції, ефективності реалізацій антикорупційної стратегії та заходів.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 26 жовтня 2014 р. Вони проводилися за змішаною системою. Половину депутатів обиралися за партійними списками, інша половина — в мажоритарних округах.

У результаті виборів Верховна Рада України отримала такий склад: Партія «Блок Петра Порошенка» (132 депутати), «Народний Фронт» (82), «Самопоміч» (33), «Опозиційний блок» (29), Радикальна Партія (22), «Батьківщина» (19), самовисуванці (96).

Асоціація — добровільне об’єднання для досягнення спільної мети на засадах взаємовигідної співпраці при збереженні самостійності, правової та майнової незалежності її членів.

Безвізовий режим (безвіз) — це статус, що дозволяє громадянам однієї країни вільно перетинати міждержавні кордони інших країн без попереднього звернення до посольства для отримання дозволу (візи).

Володимир Гройсман, Прем’єр-міністр України від 2016 р.

У новообраному парламенті утворилась більшість у складі 302 депутатів. На першому засіданні Головою ВРУ обрали В. Гройсмана, а прем’єр-міністром — А. Яценюка. Згодом був сформований і новий уряд, до якого увійшли іноземні спеціалісти (Н. Яресько, О. Квіташвілі, Е. Згуладзе, X. Деканоідзе, А. Абрамавичус та ін.). Перед урядом стояло декілька важливих і нагальних завдань: зупинити падіння економіки і зубожіння населення, забезпечити фінансування армії, проведення реформ, які б сприяли реалізації євроінтеграційних прагнень. Кабміну вдалося зупинити падіння економіки, наповнити казну, забезпечити фінансування армії, знайти спільну мову з міжнародними кредиторами, які реструктуризували борг України, підписати Угоду про асоціацію з ЄС, позбутися енергетичної залежності від Росії, розпочати ґрунтовні реформи в МВС України та її Збройних силах, які переводяться на стандарти НАТО, започаткувати процес децентралізації системи управління державою (збільшено фінансову базу місцевих органів влади) тощо. Позитивно для України розв’язали питання про безвізовий режим з ЄС. Проте жодна реформа не може бути до кінця успішною, коли є корупція, і саме боротьба з нею стала найбільш складним випробуванням для влади. Загальмувалася судова реформа і реформа прокуратури, з великими труднощами формуються механізми боротьби з корупцією. Активно проявляє свою діяльність організована злочинність. Усі це на тлі зниження життєвого рівня населення призвело до падіння довіри населення до уряду.

Перші серйозні розбіжності в коаліції виникли під час першого голосування за закон про децентралізацію. У грудні 2015 р. розгорілася політична криза, яка тривала майже три місяці. Зрештою, відбулася зміна уряду і керівництва Верховної Ради України. У 2016 р. Прем’єр-міністром України став В. Гройсман, Головою Верховної Ради України — А. Парубій.

• Які підсумки парламентських виборів 2014 р.?

8. Активізація бойових дій. Укладення нової Мінської угоди

На початку січня 2015 р. почалася нова ескалація збройного конфлікту. Скориставшись тим, що українські підрозділи дотримувалися «режиму тиші», проросійські бойовики впритул наблизилися до українських військ, зайнявши вигідні позиції для атак в районі Бахмутської траси, Донецького аеропорту, Дебальцевого. Під час перемир’я сепаратистам вдалося примусити українські підрозділи відступити з блокпосту №32 на Бахмутській трасі. Загалом ворог опанував нову територію площею понад 500 кв. км. Зрештою, в середині січня 2015 р. перемир’я було остаточно зірвано, і проросійські бойовики розгорнули широкомасштабний зимовий наступ, метою якого, згідно із заявами лідерів сепаратистів, було захопити всю територію Донецької і Луганської областей та примусити Україну погодитися на вимоги Росії: федералізація України, відновлення Україною фінансування соціальної сфери на території ДНР і ЛНР, відмова України від європейського вибору.

Спочатку основні бої відбувалися в районі Донецького аеропорту. Ворог зумів зруйнувати вежу аероруху й захопити старий та половину нового терміналу. Спроба провести контратаку, щоб вибити ворога і закріпитися на нових позиціях на околиці Донецька, була невдалою. Після підриву бойовиками перекриттів нового терміналу аеропорту «кіборги» 22 січня, після 242 днів оборони, були змушені залишити свої позиції. Але українські військові зберегли вогневий контроль над аеропортом і закріпилися на західній його околиці та вздовж злітної смуги (с. Піски, Водяне, Опитне). У боях за будівлі аеропорту ворог втратив понад 1500 бійців і близько 200 одиниць техніки. Наші втрати склали понад 250 «кіборгів».

«Кіборги» — біологічний організм, що містить механічні або електронні компоненти. Так захисників Донецького аеропорту прозвали сепаратисти. Ця назва поширилася і закріпилася за українськими бійцями ЗСУ і добровольчих формувань, які були учасниками оборони Донецького аеропорту.

Водночас НЗФ на російських танках завдали могутнього удару в напрямку Лисичанська на Бахмутській трасі. Але цей наступ був зупинений.

Наприкінці січня і в лютому основні бої розгорнулися навколо Дебальцевого. Тут сепаратисти кинули в бій всі свої боєздатні частини з метою оточити українські війська, що захищали важливий транспортний вузол. Шалені танкові атаки ворога українські підрозділи відбили, завдавши відчутних втрат.

Під час зимового наступу проросійські бойовики здійснили нові злочини проти цивільного населення. 24 січня було завдано ракетного удару по житлових масивах Маріуполя, а 10 лютого — Краматорська, жертвами яких стали десятки мирних громадян.

Руїни вежі управління Донецького аеропорту (ДАП). Грудень 2014 р.

Обстріл Маріуполя став приводом для звернення ВРУ від 27 січня 2015 р. до Організації Об’єднаних Націй, Європейського парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУAM, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Щоб відкинути ворога від Маріуполя, 10 лютого українські війська несподівано перейшли у наступ і звільнили 4 населені пункти, просунувшись у східному напрямку на 10-20 км, забезпечивши нову лінію оборони міста. Основні бої розгорнулися коло с. Широкиного.

Мужність і стійкість українських солдатів дала змогу Президентові України зайняти тверду позицію під час переговорів «Нормандської четвірки» (лідерів України, Росії, Німеччини та Франції) у Мінську 11-12 лютого 2015 р. Перемовини дали змогу укласти нову угоду, яка передбачала припинення вогню з 00.00 годин 15 лютого і цілу низку заходів, що конкретизували процес реалізації угод, укладених у вересні 2014 р. Також країни Заходу запровадили нові санкції проти Росії.

Незважаючи на нові домовленості, сепаратисти, підсилені регулярними російськими підрозділами, ще більше посилили свій натиск на «Дебальцевській дузі». Склалася реальна загроза оточення угруповання українських військ чисельністю понад 2 тисячі бійців. Зрештою, українське командування вирішило залишити Дебальцеве, транспортна інфраструктура якого була зруйнована. 20 лютого українські війська відступили з міста. У цих боях сепаратисти і російські підрозділи зазнали відчутних втрат.

Нове загострення ситуації на фронті відбулося влітку 2015 р. Інтенсивність обстрілів доходила до ста на добу. Найнебезпечнішим був наступ сепаратистів і російських військ 3 червня на Мар’їнку. Проте українська армія зупинила прорив. Однак ситуація залишається вибухонебезпечною. Тривають позиційні бойові дії. Стримуючим фактором виступає спостережна місія ОБСЄ, що діє на лінії розмежування.

Проведення у Донецькій та Луганській областях АТО виявило проблему бездіяльності місцевих органів влади. Це вкрай негативно позначилося на безпеці та життєдіяльності населення, особливо — у звільнених населених пунктах.

30 квітня 2018 р. Президент України Петро Порошенко оголосив про офіційне завершення АТО на Сході України та наголосив на початку операції Об’єднаних сил (ООС). Керівництво силами й засобами ЗСУ поклали на командувача Об’єднаних сил генерал-лейтенанта Сергія Наєва. У травні 2019 р. новим командувачем ООС став генерал-лейтенант Олександр Сирський.

Упродовж бойових дій не припинялися переговори контактної групи в Мінську. Єдиним значним успіхом цих переговорів і тиску світової громадськості стало звільнення більшості полонених і заручників. Проте частину бранців і надалі продовжують утримувати сепаратисти. Чимала група українців опинилась ув’язненою в Росії. Але і в полоні українці демонструють незламність духу. Боротьба ведеться всіма доступними засобами: протести, голодування, викривання злочинів російської влади тощо.

Новою провокацією Росії, яка порушила Мінські угоди, стало проведення псевдовиборів на окупованих територіях. Проте міжнародне товариство відмовляється визнавати легітимність будь-яких дій Росії та поступово посилює санкції проти агресора.

Наслідки конфлікту: Україні збройний конфлікт із агресором коштував тисяч людських життів, призвів до втрат в економічній та фінансовій сферах. 7% національної території окуповані — Кримський півострів та частина Донбасу. Кількість жертв перевищує 12 тис. життів. 1,5 млн людей були вимушені покинути свої домівки. Понад 3 мільйони українців досі проживають на окупованих територіях. 25% нашого промислового потенціалу було втрачено (включно із 80% родовищ природного газу та 10% портової інфраструктури).

Держава недорахувалася 15% національного ВВП. Щорічна інфляція у 2014 р. становила 25%, а у 2015 р. вона зросла до 43,3%. Прямі іноземні інвестиції впали до рівня історичного мінімуму. Дефіцит бюджету зріс до 14%. Гривня знецінилася, в один момент досягнувши п’ятикратного падіння вартості.

Ситуацію вдалося стабілізувати за два роки. У 2018 р. відбулося зростання ВВП на 3,5%.

• Які території були окуповані Росією на Сході України?

9. Україна на шляху реформ. Декомунізація

Збройна агресія Росії загострила всі проблеми українського суспільства, але натомість була стимулом до прискорення здійснення реформ, які відкладалися або не проводилися за роки незалежності. Ключовою проблемою стала боротьба з корупцією у вищих ешелонах влади. З цією метою за підтримки США та ЄС були створені різноманітні антикорупційні органи: Національне антикорупційне бюро України (НАБУ), Антикорупційне агентство (НАЗК), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП), Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (Агентство з розшуку та менеджменту активів або АРМА), Комітет Верховної Ради з питань запобігання і протидії корупції, Вищий антикорупційний суд (ВАКС).

А ще були започатковані реформи пенсійної системи і соціального забезпечення, освіти, охорони здоров’я тощо.

Також дуже важливим є те, що в Україні відбувся знаковий історичний процес — декомунізація. 15 травня 2015 р. президент П. Порошенко підписав чотири суттєві для цього процесу закони, за якими комуністичний режим було порівняно з націонал-соціалістичним, заборонялася радянська символіка та відкривалися архіви радянських спецслужб. А через три місяці Міністерство юстиції, нарешті, заборонило комуністичній партії брати участь в усіх виборах та скасувало її політичний статус. У процесі декомунізації Україна позбавляється від назв і символів радянської епохи. За даними Інституту національної пам’яті, перейменовано 32 міста, 955 сіл і селищ, 52 тисячі вулиць. Знято 2,5 тисячі пам’ятників Леніну і комуністичним вождям.

Усі зазначені зміни й реформи спрямовані на те, щоб Україна стала повноправним членом НАТО і ЄС. Цей курс був закріплений конституційно. 21 лютого 2019 р. набули чинності відповідні зміни до Конституції України.

Декомунізація — система заходів, теоретична і практична діяльність, спрямовані на звільнення від впливу та наслідків комуністичної ідеології в усіх сферах життя суспільного життя.

• Які ключові реформи реалізуються в Україні?

10. Допомога української діаспори у протистоянні російській агресії

11. Вибори Президента України. Дострокові вибори ВРУ. 31 березня 2019 -перший тур. 21 квітня 2019р- другий тур. 21 липня 2019 р- Вибори до Верховної Ради України.(позачергові)

https://bohdan-digital.com/dodatok/10-11.pdf

Документи розповідають

Зі звернення Верховної Ради України...

https://bohdan-digital.com/dodatok/Zvernennya_Rady.pdf

Висновки

• З приходом до влади в Російській Федерації В. Путіна відбувалося стрімке погіршення українсько-російських відносин. Російське керівництво всіма силами намагається не допустити Україну до вступу до ЄС та НАТО. Коли зупинити цей процес політичними засобами Москві не вдалося, вона учинила пряму збройну агресію та окупацію Криму та частини Донецької та Луганської областей України. Не припинилася і гібридна війна.
• Незважаючи на це, Україна, спираючись на підтримку США, країн ЄС, Японії та інших держав, зуміла вистояти, у всіх сферах життя. Були започатковані реформи, що дадуть можливість державі стати справді незалежною.

Запитання і завдання

• 1. Чому в 2008 р. спроба подати заявку на вступ до НАТО зазнала невдачі?
• 2. Чим зумовлені різкі зміни у зовнішній політиці України в 2005, 2010 та 2014 рр.?
• 3. Як розвивалися події, які призвели до анексії Криму Російською Федерацією?
• 4. У яких регіонах України були інспіровані проросійські виступи, що Москва називала «русской весной»? Які наслідки цих виступів?
• 5. Охарактеризуйте перебіг бойових дій на Донбасі. Складіть хронологію основних подій АТО. Як можна оцінити підсумки АТО?
• 6. Створіть презентацію: «Бойові дії на Сході України».
• 7. Що таке декомунізація? Які її результати?
• 8. Визначте передумови, ознаки та наслідки агресії Російської Федерації проти України.
• 9. Підготуйте презентацію: «Добровольчий і волонтерський рухи в роки російської агресії».
• 10. Проведіть дискусію на тему: «Мінські угоди — за і проти».

Домашнє завдання: опрацювати конспект урока і виконати тести

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=848763

  

Тема: Культурне та релігійне життя (15.05; 19.05)

1. Загальні тенденції розвитку культури за роки незалежності.

Риси розвитку культури Позитивні: • подолання самоізольованості культури; • відновлення історичної пам’яті народу; • розкріпачення суспільної свідомості; • відновлення та поширення релігійної культури; • звільнення від догматів, стереотипів радянських часів; • поява нових жанрів, типів, напрямів мистецтва й загалом культури; • «повернення» емігрантської культури на батьківщину, зв’язок із діаспорою.
Негативні: • непродумане руйнування цінностей радянського періоду; • залежність культурного розвитку від примх ринку, комерціалізація культури; • згортання до мінімуму державного фінансування культури; • звуження поля діяльності установ культури; • поширення і засилля масової культури; • криміналізація сфери культури; • поляризація. 

2. Наука незалежної України.
 Провідним науковим центром є Національна академія наук України.

 На сьогодні в ній нагромадилися серйозні проблеми. Орієнтація на прикладні розробки супроводжувалася падінням престижності фундаментальних досліджень, понад 90 % нових технологічних розробок не впроваджуються у виробництво. Великі труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні створює низький рівень фінансування. Окремі інститути втратили за останні роки 50–60 % свого кадрового потенціалу. Спостерігається зниження професіоналізму частини наукових співробітників через відсутність здорового суперництва, творчих дискусій, чесного і відкритого обміну думками, односторонню орієнтацію української науки на російську та ізоляцію від європейської і світової науки. Низька технічна оснащеність наукових лабораторій, різке зниження життєвого рівня і соціальна незахищеність призвели до масового виїзду багатьох учених за кордон. Такий стан науки не дає сподівань на швидкий вихід України з кризи, хоча немало вчених самовіддано працюють у цьому напрямі й досягли вагомих результатів. Збереглися і продовжують плідно розвиватися ті галузі науки, в яких Україна має пріоритет: математика, кібернетика, електрозварювання, аеродинаміка тощо. Перебудовується робота НАН України, змінюються пріоритети. Йде перегрупування наукових сил. Створено Міністерство освіти та науки України, діє Українська наукова асоціація. Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук, Академія мистецтв, Академія правових наук та інші. Виникла низка дослідних інститутів та центрів як громадських об’єднань науковців, наукових товариств. Зокрема, в 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Тіснішає співпраця з українською діаспорою. Кілька нових науково-дослідних інститутів створили у системі Національної академії наук України. В грудні 1991 р. започаткували Інститут національних відносин та політології. Археографічна комісія Інституту історії АН України була перетворена на Інститут української археографії ім. М. Грушевського (з філіями у Львові й Дніпропетровську). Відкрито Інститут української мови, Інститут сходознавства ім. А. Кримського, Інститут світової економіки і міжнародних відносин, Інститут соціологічних досліджень, Інститут народознавства. Як навчальний і науковий заклад у 1992 р. при Київському університеті створено Інститут українознавства. У 2006 р. почав діяти Інститут національної пам’яті.
У світовому співтоваристві Україна належить до числа держав, які ведуть дослідження космічного простору. В Україні діє Національне космічне агентство. Україна має потужну базу з виробництва ракетоносіїв, супутників та різноманітного космічного обладнання й агрегатів. У 1997 р. з території США було запущено космічний корабель типу «Шаттл», на борту якого перебував перший космонавт незалежної України Леонід Каденюк.

З весни 1999 р. активно здійснюється міжнародна програма «Морський старт» з використанням модернізованої української ракети «Зеніт» з плавучої платформи. За роки незалежності здійснено понад 70 пусків українських ракетоносіїв з понад 150 супутниками. Леонід Каденюк, перший космонавт незалежної України.

   У космічній галузі українські вчені тісно співпрацюють зі своїми колегами з Росії, США, Франції, Італії, Бразилії тощо. Українськими ракетними двигунами обладнані російські, американські та французькі ракети.

 3. Розвиток освіти за роки незалежності.
У складних умовах перебувала і перебуває освіта, хоча процеси оновлення охопили і цю важливу галузь. Повна загальна середня освіта в Україні є обов’язковою, але низька оплата праці вчителів, слабке матеріальне забезпечення шкіл призвели до загального падіння освітнього рівня в країні. Одним із найважливіших завдань школи є забезпечення виконання Закону про мови (до 2012 р. діяв закон 1989 р. У 2019 р. ухвалили новий закон). Так було відкрито чи поновлено тисячі шкіл з українською мовою навчання, організовано тисячі українських класів у школах з російською мовою навчання.
 Освітня система стала більш гнучкою і різноманітною. З’явилася велика кількість ліцеїв, коледжів та гімназій. Ці заклади значно урізноманітнили навчальний процес, сприяють поглибленому розвитку здібностей учнів та студентів.
 Значно більше уваги приділяється вивченню української історії, народознавства, помітні зрушення є у викладанні інших суспільних наук. Законом України від 13 квітня 1999 р. визначено перехід з вересня 2000 р. на 12-річний термін навчання. З початку 2000/2001 навчального року в школах України запроваджено 12-бальну систему оцінювання знань учнів. Здійснювалися подальші кроки в реформуванні середньої освіти.

 Важливим заходом стала комп’ютеризація шкіл.

 На ІІ з’їзді педагогічних працівників було прийнято нову концепцію освіти. У 2003 р. затвердили нові стандарти, розроблені нові програми, концептуальні підходи у вивченні предметів. Проте 2010 р. відбулося повернення до 11-річної системи навчання із запровадженням обов’язкової дошкільної освіти. Взято курс на переосмислення стандартів і концепції середньої освіти у напрямку наближення до російських. Проте цей поворот був тимчасовим. Після Революції Гідності розробили заходи з реформування, які отримали назву «Нова українська школа» (НУШ). У 2017 р. було ухвалено новий Закон про освіту. Ще одним важливим елементом змін в освіті стало впровадження з 2007 р. обов’язкового зовнішнього незалежного тестування для абітурієнтів. Система ЗНО стала вагомим чинником боротьби з корупцією при вступі до вищих навчальних закладів. Більш ніж 75% шкіл України здійснює навчання українською мовою. Натомість національні меншини мають всі можливості у місцях свого компактного проживання навчатися рідною мовою. Зроблено перші суттєві кроки щодо реформування професійно-технічної і вищої освіти. З метою більш тісного зв’язку міністерства професійно-технічної освіти та вищої освіти були об’єднані. Скорочуються масштаби підготовки спеціалістів через заочну та вечірню форми навчання, здійснюється перехід на ступеневу підготовку: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр. Поряд з державними створюються навчальні заклади різних форм власності.

За роки незалежності відбулася реорганізація і у вищій освіті. Вищі навчальні заклади стали самостійнішими у своїй діяльності. Проведено роботу з ліцензування (надання дозволу на освітню діяльність) та акредитації (визначення професійного рівня діяльності) вищих навчальних закладів. Поряд з державним замовленням вводяться контрактні форми навчання. Україна долучилась до Болонського процесу — створення єдиного навчального простору в Європі.

 Основні тенденції розвитку освіти Позитивні Негативні • Поступове утвердження в сфері освіти української мови. • Демократизація навчального процесу. • Зв’язок освіти з національною історією, культурою і традицією. • Поява різних видів і форм власності навчальних закладів. • Орієнтація реформування освіти на європейські зразки з урахуванням національної специфіки. • Обмеженість державного фінансування освітніх закладів. • Недостатня матеріально-технічна база. • Падіння соціального престижу педагогічної діяльності і, як наслідок, загострення кадрової проблеми. • Помилки у реформуванні освіти. 

4. Основні здобутки української культури та спорту..

У розвитку національної культури в 1990-ті роки відбулися суттєві зрушення. З проголошенням незалежності були ліквідовані всі перепони на шляху розвитку національної культури: скасовані будь-які цензурні заборони, відійшли в минуле ідеологічні штампи. Відкрито вільний доступ до здобутків усієї культурної спадщини людства. Водночас культура виявилась найбільш вразливою в умовах становлення ринкових відносин. Позбавлені державного фінансування заклади культури опинилися на межі закриття і зникнення. Незважаючи на складність нових умов існування, українська культура продовжує неухильно розвиватися. Проте, як уже зазначалося, на розвиток культури продовжують впливати такі негативні фактори, як нестача коштів і відповідної законодавчої бази, комерціалізація культури. У розвитку літератури відбулася кардинальна переоцінка суспільних ідеалів. Набула бурхливого розвитку художня публіцистика, що пояснюється високим рівнем політизації суспільства. Багато письменників стали політиками. Деякі з них поєднують творчість з політичною або громадською діяльністю: І. Дзюба, І. Драч, Д. Павличко, Є. Сверстюк, В. Яворівський та інші. Історична проза збагатилася новими романами П. Загребельного, Р. Іваничука, Ю. Мушкетика. У літературу ввійшло нове покоління, представлене насамперед іменами І. Андрусяка, Ю. Андруховича, О. Забужко, В. Медвідя, В. Цибулька, С. Жадана та інших. Повернулися із забуття твори В. Винниченка, М. Зерова, Г. Косинки, М. Куліша, В. Стуса, М. Хвильового та інших майстрів слова. Читачі отримали можливість ознайомитися з твор- Сергій Жадан  Василеві Шкляру в 2011 р. було присуджено, але не вручено Шевченківську премію за роман "Чорний ворон".

  Театральне мистецтво. Музика. 
Його новаторами можна назвати таких режисерів, як Р. Віктюк, С. Данченко, С. Мойсєєв, В. Петров, Б. Шарварко та інші. Розвивається й українське образотворче мистецтво. За роки незалежності було організовано декілька сотень виставок провідних українських майстрів. Для художніх галерей держава придбала понад 3 тис. творів, надає митцям спеціальні стипендії.
 Пісенна творчість пропагується на фестивалях «Червона рута», «Пісенний вернісаж», «Берегиня» тощо.

Перший український гурт, що потрапив до топ-10 світового чарту Shazam (2018)

 Незважаючи на засилля закордонної кінопродукції, українське кіно продовжує жити. У 1990 р. вперше в історії вітчизняний кінематограф одержав нагороди Каннського кінофестивалю (фільм С. Параджанова, Ю. Іллєнка «Лебедине озеро. Зона»).

 Дві студії художніх фільмів (у Києві та Одесі), студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика і Студія анімаційних фільмів продовжують свою діяльність, хоча картин видають у 10 разів менше, ніж в 1990 р. Справжній розквіт українське кіно почало переживати у 2-й половині 2010-х рр.

 Спорт став своєрідною візитівкою України у світі.

 З моменту проголошення суверенітету Україна проявляла турботу про створення власної системи спортивних інституцій, які б мали представляти український спорт на міжнародній арені. У 1990 р. утворили Національний олімпійський комітет, який в 1992 р. був визнаний Міжнародним олімпійським комітетом. Україна брала активну участь в Олімпіадах (літні види спорту): в 1992 р. в Барселоні (у складі спільної команди держав СНД), 1996 р. в Атланті , 2000 р. — в Сіднеї, 2004 р. — в Афінах, 2008 р. — в Пекіні; 2012 р. — в Лондоні; 2016 р. — в Ріо-де-Жанейро; (зимові види): в 1994 р. Ліллегаммері, 1998 р. — в Нагано, 2002 р. — в Солт-Лейк-Сіті, 2006 р. — Турині, 2010 р. — Ванкувері; 2014 р. — в Сочі; 2018 р. — Пхьончхані. Найуспішніші види — гімнастика, плавання, легка атлетика, боротьба, важка атлетика. За період 1992—2018 рр. українські спортсмени більш ніж три тисячі разів сходили на п’єдестал пошани на чемпіонатах світу і Європи з олімпійських видів спорту.

 Найбільшого успіху українські спортсмени досягли в таких видах спорту: 

фігурне катання (О. Баюл),

 біатлон (О. Зубрилова), спортивна і художня гімнастика (О. Вітриченко, Л. Подкопаєва), бокс (брати Клички, В. Ломаченко, О. Усик), велоспорт, біг, плавання (Д. Силантьєв, Я. Клочкова та ін.), футболі (А. Шевченко, Р. Зозуля), теніс (Е. Світоліна).  

5. Релігійне і церковне життя 

З проголошенням незалежності України церковне життя пожвавлюється: йде помітне зростання кількості релігійних громад, будуються храми (лише у 1991–  1994 рр. зведено та здійснювалося будівництво близько двох тисяч релігійних споруд), відроджуються монастирі, духовні навчальні заклади, недільні школи. 

Відносини з релігійними громадами та особами, які належать до різних конфесій, у країні регулюють Конституція України (ст. 35 — право на свободу світогляду і віросповідання) і Закон України «Про свободу совісті та релігійних організацій» від 23 квітня 1991 р., який підтверджує, що ніхто не може встановити обов’язкових переконань і світогляду.

 Не допускається будь-який примус щодо визначення громадянином свого ставлення до релігії, участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігій. У законі закріплюється рівноправність громадян, незалежно від їхнього ставлення до релігії. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа — від церкви. Незабаром після проголошення незалежності визріла криза в православ’ї України, яке функціонувало на платформі РПЦ. Собор православної церкви в Києві проголосив автокефальність (незалежність), визнав себе Українською православною церквою (УПЦ). Собор звернувся до Московського патріархату з проханням визнати її в такому статусі. Але Московський архієрейський собор категорично відхилив прохання українського собору, а Філарет, який на той час уже мав патріарший титул блаженнішого екзарха, за таку постановку питання був підданий злісним нападкам.
 Таким чином Московський патріархат категорично виступив проти існування окремої незалежної Української православної церкви. Частина українських єпископів провели у Харкові нараду, організовану РПЦ. Це зібрання назвали собором. Відповідно до настанов Московського патріархату предстоятелем Православної церкви в Україні призначили єпископа Ростовського і Новочеркаського, керуючого справами Московської патріархії Володимира (в миру Сабодан). Слідом за тим Україною прокотилася хвиля захоплення храмів і монастирів прибічниками Володимира, що нерідко супроводжувалося насильством. Унаслідок такого протистояння до РПЦ Московського патріархату відходить більш ніж 5 тис. церковних громад, низка монастирів. Філарет не визнав цього рішення й утворив Українську православну церкву Київського патріархату (УПЦ (КП). У червні 1992 р. відбувся об’єднавчий собор УПЦ(КП) і УАПЦ (яка діяла паралельно). Патріархом УПЦ(КП) (так вона фактично почала називатися після об’єднання) обрали Мстислава (в миру Скрипник), а його заступником — Філарета (в миру Денисенко). Та єдина УПЦ(КП) тоді не склалася, того не побажав Мстислав, який невдовзі пішов із життя. Після його смерті розкол поглибився і, по суті, закріпився собором УАПЦ, на якому її патріархом обрали Димитрія (в миру Ярема). Своєю чергою, на соборі УПЦ(КП) в жовтні 1993 р. патріархом цієї церкви обрали колишнього політрепресанта, українського правозахисника Володимира (в миру Романюк), а його заступником стає Філарет. У липні 1995 р. патріарх Володимир (Романюк) пішов із життя. Похорон патріарха переріс в Києві в справжню трагедію. Філарет, голова УПЦ КП. 
Тіло покійного патріарха поховали на тротуарі біля входу в головну браму Софійського собору. Через певний час патріархом УПЦ(КП) на соборі вищих ієрархів церкви обрали Філарета. У 1997 р. РПЦ наклала на патріарха Філарета анафему, звинувативши у розколі. Покійний патріарх Володимир, а потім Філарет порушували питання про об’єднання усіх гілок православ’я в одну. Їхні пропозиції знаходили розуміння в уряді, оскільки були спрямовані на консолідацію українського суспільства, передусім віруючого населення. Перша спроба домовитися про об’єднання і автокефалію УПЦ була зроблена під час візиту Вселенського (Константинопольського) Патріарха Варфоломія до Києва. Але Патріарх РПЦ Алексій зумів переконати Варфоломія не надавати автокефалії Українській православній церкві. І це питання відклали на 10 років, коли настали сприятливі умови для відновлення справедливості. У 2007–2008 рр. керівництво УПЦ(МП) здійснило ряд кроків, спрямованих на закріплення та розширення самостійності від РПЦ, на розбудову відмінної від російської системи адміністративного управління церквою, на оновлення системи духовної освіти, подолання проросійських та політичних тенденцій всередині церкви. Але ці дії викликали спротив промосковських сил. А митрополита Володимира, який мав авторитет у великої кількості священиків та мирян, поступово усувають від влади. Фактично була прискорена його смерть через організацію неправильного лікування. У 2014 р. митрополитом УПЦ (МП) обрали єпископа Онуфрія (Березовського), який чітко слідував у фарватері Москви. Таким чином, у православ’ї Української незалежної держави існує кілька течій (конфесій): УПЦ(КП), УПЦ(МП), УАПЦ, Православна старообрядницька церква, Українська православна апостольська церква, Українська реформаторська православна церква. Дві останні мають незначну кількість парафій. Крім того, низка церковних громад, зокрема в східних областях країни, підпорядкована безпосередньо Московському патріархату, тобто перебуває поза впливом патріархів, що функціонують в Україні. У 2018 р. склалися реальні можливості об’єднатися всім православним конфесіям в єдину помісну Українську православну церкву. Вселенський патріарх Варфоломій і Собор визнали незаконним приєднання Київської митрополії до Москви у 1686 р., накладання анафем на гетьмана Івана Мазепу, патріархів УПЦ(КП) Філарета і УАПЦ Мстислава. Також було ухвалено рішення про надання томосу Українській православній церкві. 15 грудня 2018 р. у Софійському соборі відбувся об’єднавчий собор, на якому оголосили про створення помісної Православної церкви України.
Її предстоятелем став Митрополит Київський і всія України Епіфаній 5–6 січня 2019 р.
ПЦУ отримала томос про автокефалію. 9 січня 2019 рік надання Томосу про афтокефалію Православній церкві України:
Томос — указ предстоятеля помісної православної церкви з деякого важливого питання церковного устрою.
У томосах використовується урочистіший припис, ніж в інших патріарших указах, зі словами «Божою милістю» та ін. Зрідка томос видається з питань, що стосуються положень християнського віровчення. Але найчастіше такі документи стосуються церковного устрою.

Розкол і негаразди у православних церквах призвели до швидкого скорочення прихильників православ’я. Натепер православними вважають себе лише половина населення України. Значна частина українців віддає перевагу протестантським церквам, які проводять доволі активну місіонерську діяльність. 

Кількість релігійних громад в Україні Назва церкви  Українська православна церква (Московський патріархат) , Українська православна церква(Київський патріархат) , Українська автокефальна православна церква, Українська греко-католицька церква Римо-католицька церква.

  Найчисленнішою неправославною християнською організацією в Україні є Українська греко-католицька церква (УГКЦ), що має найбільше прихильників у Західній Україні. На початку ХХІ ст. УГКЦ взяла курс на поширення свого впливу на всю .

  Візит Івана Павла ІІ в Україну.  Червень 2001 рік

 Червень 2001 р. територію України і перенесла митрополичу резиденцію зі Львова до Києва. Чимало послідовників має Римо-католицька церква в Україні (РКЦУ). Значна частка вірян в Україні є прихильниками протестантських церков. Найбільші й найвпливовіші серед них Німецька євангелічно-лютеранська церква України, Українська лютеранська церква, Закарпатська реформаторська церква, що об’єднує прихильників кальвінізму. Євангельські християни (Собор незалежних євангельських церков України) представлені двома найбільшими місіями — «Нове життя» і «Світло на Сході». Займаються переважно місіонерською і благодійницькою діяльністю. Близькими до них є баптисти. В Україні вони представлені цілим рядом спілок баптистських церков: Всеукраїнська спілка об’єднань євангельських християн-баптистів, Братство незалежних церков євангельських християн-баптистів, а також Рада церков, куди входять незареєстровані баптисти. Новий напрям у протестантизмі, що виник у ХХ ст., є п’ятидесятництво. Вони входять до Спілки церков християн віри євангельської п’ятидесятників України, Об’єднану церкву ХВЄ, Спілку вільних церков християн євангельської віри України, Церкву Божу України. Наймолодша з протестантських церков — Харизматичний рух церков повного Євангелія. Нехристиянські конфесії представлені прихильниками іудаїзму й ісламу. Найбільші мусульманські громади існують у Криму, де їх прихильниками є переважно кримські татари. Важливою подією релігійного і церковного життя України став візит у червні 2001 р. глави Держави Ватикан, глави Католицької церкви Папи Римського Івана Павла ІІ. Україна стала 123 країною, яку відвідав Понтифік. Згідно із програмою візиту відбулися зустрічі Папи і Президента України з представниками політичних, культурних, наукових та ділових кіл, зустрічі Папи з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, з громадськістю. Іван Павло ІІ відслужив Божественні літургії за римським та візантійським обрядами в Києві та Львові.

 Головним противником візиту Папи Римського в Україну була Російська православна церква і, відповідно, УПЦ (МП). Також УПЦ (МП) активно втрутилась у політичне життя країни під час виборів Президента України 2004 р. на боці кандидата у президенти В. Януковича. Вона влаштовувала хресні ходи, поширювала політичну літературу, священики церкви брали участь в агітації серед мирян. Активну роль священики УПЦ (МП) відіграли у сприянні агресії Росії проти України в 2014 р. У березні–червні 2014 р. головним місцем збору і приховування озброєних російських спецназівців та бойовиків на півночі Донецької області став Святогірський монастир УПЦ (МП), м. Святогірськ Донецької обл.); осередками групування ворожих до України сил були церкви та адміністративні будівлі УПЦ (МП) в Криму — в Керчі, Феодосії, Севастополі, Сімферополі тощо. 

Висновки

 Здобуття незалежності мало великий вплив на розвиток культури, що набув характеру національного відродження. Проте низка негативних явищ стримує поступальні кроки. Прилучення до світового культурного простору спонукає до активних пошуків ефективної моделі освіти та розвою науки. Значний науковий потенціал України дає змогу відігравати не останню роль у прогресуванні людства. Проте недофінансування та неувага до науки з кожним роком зменшує ці можливості. Ô Відродилось і активно розвивається церковно-релігійне життя, яке стало важливим елементом духовного та національного відродження України. У грудні 2018 р. постала єдина, помісна, незалежна Православна церква України.  

Домашнє завдання: опрацювати конспект і відповісти на тести.
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=9294475

Тематичний контроль. Урок узагальнення з теми: " Творення нової Україии"(22.05; 26.05)

Виконати тести до 27 травня!!!

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=8903444

Підсумково-узагальнюючий урок!!!(29.06)
Готуємося до ЗНО!!!
Виконуємо тести!!! Тести виставлені до 21 червня!!! Всім дякую за роботу і бажаю написати ДПА І ЗНО якнайкраще!!!
Зверніть увагу 350 тестів!

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=2118599