//docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLScHvNN7IpoZYuFucTLNG_vbFNNtIBmcY7zvtVmo064ZC5v85w/viewform?usp=sf_link
Тема: Угорське королівство. (16.04) Гуситські війни в Чехії (23.04)
ПОХОДЖЕННЯ УГОРЦІВ І ЗДОБУТТЯ НИМИ НОВОЇ БАТЬКІВЩИНИ. Походження угорців (за самоназвою — мадярів), як і слов’ян, лишає чимало запитань історикам. Учені вважають, що предковічна прабатьківщина угорців розташовувалася за Уральськими горами. Відомо, що в першій половині І тисячоліття до н.е. вони, перемістившись південно-західніше від Уралу, кочували зі своїми чередами безкраїми степовими просторами Поволжя. Ці місця називали «давньою Угорщиною».
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Про великий похід угорців у бік Карпат є давня легенда. Угорські племена поставили собі завдання — завоювати нові території та віднайти батьківщину. Угорці досі називають це «завоюванням батьківщини на Дунаї», або«здобуттям батьківщини». Вожді семи угорських племен, відповідно до східного звичаю, уклали союз, скріплений кров’ю. Обраний князь Арпад установив суворий порядок і дисципліну. Завдяки цьому похід був успішним. До Карпат дісталося майже півмільйона угорців.
Перехід князя Арпада через Карпати. Полотно площею 1800 м2 було написано художниками А. Фесті, Л. Меднянським і Є. Барчаї в 1896 р. до 1000-річчя від завоювання мадярами Угорщини
Під час Великого переселення народів угорські племена разом із гунами рушили до Європи. Згодом вони опинилися на території від Дніпра до нижньої течії Дунаю. Тут вони перебували в залежності від хозар і булгар. Історики вважають, що тодішній союз мадярських племен становили сім власне угорських племен і три хозарські роди, відомі під назвою «кавари».
У 895 р., рятуючись від набігів печенігів, угорські племена під керівництвом свого вождя Арпада, взявши з собою жінок, дітей і худобу, вирушили в бік Карпат.
Арпад — вождь угорських племен
Осівши на зайнятій території, угорські племена випасали худобу, займалися землеробством. Угорські воїни, подібно до нормандців і вікінгів, протягом багатьох десятиліть здійснювали грабіжницькі набіги. Як відгомін тодішніх часів, у легендах і казках багатьох європейських народів описуються страшні огри — людожери, велетні, жорстокі й безжалісні. Набіги угорців тривали доти, доки німецький король Оттон І не завдав їм рішучої поразки в битві під Аугсбургом у 955 р.
Для нащадків Арпада, щоб закріпитися в Європі, важливо було перейняти європейський спосіб життя. Це означало прийняти християнство й створити державу. Правнук Арпада князь Гейза, прийнявши християнську віру, продовжував, однак, поклонятися давньоугорським богам. Однак свого сина Іштвана (який став згодом першим угорським королем) виховували по-іншому.
УГОРЩИНА ЗА ІШТВАНА І ТА ЙОГО СПАДКОЄМЦІВ. Мудрий князь Гейза запросив для сина вчителів — німецьких місіонерів, заселив двір німецькими рицарями. Гейза посватав Іштвану в дружини Гізеллу — сестру баварського короля. Таке виховання досягло поставленої мети. Іштван І (997—1038 рр.) продовжив розпочату батьком політику.
За правління Іштвана І в країні здійснювалося навернення язичників у християнство, а навчання цієї релігії стало обов’язковим для всіх підданих. Будівництво церков і єдиний адміністративний розподіл території держави на церковні округи сприяли об’єднанню розрізнених племен. Поселенці-ченці трудилися не тільки над поширенням нової віри. Вони навчали людей садівництва, виноградарства й різних ремесел. Ченцями були закладені основи угорської писемності.
У 1000 р. Іштван І на його прохання був коронований папою римським.
Іштван Святий приймає посланців папи римського, які принесли корону. Картина художника Пітера Йозефа Верхагена
Вогнем і мечем боровся Іштван І з язичниками, вождями, які намагалися повернути племінний устрій і втрачену владу. Король конфіскував їхні володіння і створив всюди округи королівських замків. Ними він управляв через своїх ставлеників — ішпанів. Ця система округів донині становить основу сучасного адміністративного поділу Угорщини.
Як результат широкомасштабної організаторської діяльності Іштвана І (у 1083 р. він був канонізований) виникла християнська держава європейського типу. Угорське королівство протистояло Священній Римській імперії німецької нації і здобуло перемогу над військами імператора Конрада II.
За наступників Іштвана І, до кінця XI ст., Угорщина перетворилася на централізовану державу, яка розпочала завоювання на сході й півдні.
Першою середньовічною угорською «конституцією» була «Золота Булла», видана в 1222 р. королем Андрашем II. У документі закріплювалися привілеї різних прошарків панівного класу (баронів, помісних дворян). Дворяни були наділені правом висловлювати незгоду з думкою короля, який дотримав обіцянку скликати державні збори щороку.
Відносно мирний розвиток був перерваний у 1241—1242 рр. вторгненням монгольської армії Чингісхана. Війна призвела до спустошення Угорщини й загибелі третини її населення.
Підняти країну з руїн удалося королю Белі IV (1235—1270 рр.), якого вважають «другим засновником угорської держави» після Іштвана І.
ЧЕСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І ЯН ГУС. У Чехії в XIV ст. розбудовувалися міста, розвивалася торгівля. У 1348 р. в Празі був заснований перший на слов’янських землях університет.
Празький (Карлів) університет, приміщення філософського факультету (сучасне фото) Це — найстаріший університет у Чехії, перший університет у Священній Римській імперії, на слов'янських землях і в Центральній Європі загалом
Водночас німецькі купці та майстри в чеських містах повністю контролювали органи самоврядування. Наприклад, до середини XIV ст. у міській раді Праги не було жодного чеха. Чехи також були невдоволені пануванням багатої католицької церкви, служителі якої опікувалися подальшим збагаченням, а не духовним світом мирян. Це призвело до нового спалаху єретичних учень.
На чолі єретиків стояли вчені-богослови, які добре знали Святе Письмо. Одним із таких богословів був Ян Гус (1370—1415 рр.), магістр Празького університету.
Головним у його проповідях було те, що він ставив слова Святого Письма вище за авторитет папи римського і церковних соборів. Гус рішуче засуджував здирництво священиків, розкіш церковників, продаж індульгенцій (грамота для відпущення гріхів) і церковних посад. Як патріот Чехії, Гус виступав проти засилля німців у країні. Він не ставився з ненавистю до інших народів, але вимагав, щоб чехи були господарями у своїй країні. Ян Гус сприяв розвиткові чеської культури, переклав чеською мовою Біблію, що дало народу змогу ліпше ознайомитися зі Святим Письмом.
За «проповідь єресі» та критику церкви Яна Гуса у 1415 р. спалили на вогнищі. Більш того, за рішенням церковного собору весь чеський народ було відлучено від церкви.
Пам’ятник Яну Гусу в м. Прага, Чехія (сучасне фото)
ГУСИТСЬКІ ВІЙНИ. Мученицька смерть Яна Гуса стала поштовхом до могутнього повстання в Чехії. У народному виступі знайшли відображення усі проблеми й конфлікти, що існували в чеському суспільстві. У чеських селян, городян, представників різних прошарків населення були свої цілі боротьби. Але об’єднувало їх усіх прагнення реформувати церкву й позбавитися засилля німців, які панували в країні. Учасники народного руху називалися гуситами.
Гуситські війни — збройна боротьба чеського народу проти католицької церкви, а частини таборитів, до яких належали селяни, ремісники й міські бідняки, — проти феодального гніту.
Після повстання у Празі у 1419 р. гусити поступово заволоділи всією Чехією. Учасники руху на свій розсуд перелаштовували країну. Управління було зосереджено в руках сейму — зібрання всіх станів. Найбільшою реформою гуситів було примусове й безоплатне забирання церковного майна, скасування десятини, реформування церкви та її обряду.
Спалення Яна Гуса (середньовічна мініатюра)
Висока паперова шапка на голові Яна Гуса, схожа на урочисту шапку папи римського, підкреслювала визнання його єретиком
Гусити створили сильну армію на чолі з досвідченими полководцями. Ними було вироблено нову військову тактику. Вони ставили в коло важкі бойові вози, сковували їх ланцюгами і в такій « фортеці» стримували атаки кінних рицарів. Після того, як ворог знесилювався, переходили в наступ. Окрім цього, гусити почали застосовувати на полі бою легкі гармати, розміщені на возах.
Бойові вози й армія гуситів (історична реконструкція)
Для придушення гуситського руху папа римський та імператор Священної Римської імперії оголошували один за одним хрестові походи. Але військо хрестоносців постійно зазнавало поразок від блискучих полководців гуситів — сліпого рицаря Яна Жижки (1360—1424 рр. життя), а по його смерті — Прокопа Великого.
Ян Жижка (портрет роботи невідомого художника, Чехія, XVII ст.)
Ян Жижка здобув військовий досвід, коли служив найманцем. Під час боїв втратив око, тому носив чорну пов'язку. У 1421 р., коли він очолював гуситські війська, йому влучили з арбалета і в інше око. Незважаючи на це, Жижка продовжував командувати військами під час битв — він ухвалював рішення на основі усного опису місця бою і розташування сил ворога.
Висловіть свої міркування щодо характеру і військового вміння Яна Жижки. Які риси цього чеського героя ви хотіли б перейняти?
Гусити не тільки оборонялися, а й самі здійснювали походи за межі Чехії — в Угорщину, Австрію і далеко всередину Німеччини, доходили до берегів Балтійського моря.
Проте в самому гуситському русі існували суперечності. Помірковані гусити — чашники — вимагали ліквідації привілеїв церкви та її землеволодінь, спрощення церковного обряду, впровадження богослужіння чеською мовою, ствердження незалежної чеської монархії.
Площа Яна Жижки в м. Табор, Чехія (сучасне фото)
Більш рішучих, радикальних гуситів називали таборитами (від гори Табор у Південній Чехії, де розташовувався їхній центр). Таборити, яких очолив Ян Жижка, вимагали серйозних реформ у суспільстві. Вони виступали за відмову від особистого майна і передачу його до спільної скарбниці, наполягали на ліквідації будь-яких податків. Таборити заперечували культ святих, а також стверджували, що будь-хто, навіть жінка, може вести богослужіння. Найзатятіші з таборитів взагалі наполягали на знищенні церкви, і виступали не тільки проти власності, а й сім’ї.
Військо гуситів (мініатюра з Єнського кодексу, Чехія, XVI ст.)
Мовою документів
Військова справа таборитів
Вони розташувалися на полі з жінками і дітьми, що були при війську, тому що в них було дуже багато возів, якими вони могли обгородити себе і зміцнити, наче валом і муром. Коли вони йшли в бій, то виставляли вози в два ряди, між якими йшли піхотинці, а вершників вони ставили зовні перед возами. Перед початком бою, за сигналом командира, швидко оточували намічену частину ворожого війська; після оточення вони знову змикалися, і в такий спосіб вороги, затиснуті між возами, не маючи можливості одержати від інших своїх загонів допомогу і захист, або гинули під ударами мечів піхотинців, або їх убивали кулі й списи чоловіків і жінок на возах. Вершники билися перед возами; якщо вороги на них наступали, вони поступово відступали за свої вози і оборонялися там, як в укріпленому мурами місті, і в такий спосіб вони вигравали багато битв і здобували перемогу. Адже... чеська земля з її великими рівними полями по природі своїй давала багато можливостей вишиковувати рядами вози та візки, кидатися з ними врозсип по полю і знову збирати їх разом.
Що спільного між веденням воєнних дій у таборитів і запорозьких козаків?
Поселення таборитів (історична реконструкція)
Чашників підтримували заможні майстри й торговці, більшість чеських феодалів, духівництво, а таборитів — збіднілі рицарі, селяни, ремісники та міські бідняки.
Суперечки між таборитами і чашниками призвели до відкритого зіткнення. У битві поблизу Ліпан (1434 р.) таборитів було розгромлено.
Незважаючи на поразку, гуситські війни відіграли величезну роль в історії Чехії та всієї Європи. На два століття серед частини чеського населення утвердилася особлива гуситська церква; інша частина церкви залишилася католицькою. Населення більшості міст стало чеським, чеська мова була панівною в усіх сферах життя країни. У Чехії утвердилася станова монархія.
Активізувалася боротьба проти феодалів у європейських країнах. Для католицької церкви гуситський рух був попередником майбутньої Реформації.
Реконструкція гуситського щита в Празькому музеї, Чехія
ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ:
запитання і завдання
Знаю і систематизую нову інформацію:
1. Яким чином угорські племена здобули нову батьківщину в Угорщині?
2. Як Іштвану І вдалося утвердити християнство в Угорщині?
3. Охарактеризуйте розвиток Чехії в XIV ст.
4. Хто такий Ян Гус і чим він уславився?
5. Назвіть причини гуситських війн. Хто в них брав участь?
6. Поясніть поняття: «гусити», «гуситські війни».
7. За що чеський народ шанує Яна Жижку?
Домашнє завдання: Опрацювати конспект урока і відповісти на тести до 25 травня, одна спроба.
Тема: Монгольське панування. (30.04)
БОЯРСЬКА РЕСПУБЛІКА
Назвіть східнослов’янські племена і покажіть на карті місця їхнього розселення. Пригадайте, що означають поняття: «варяги», «сармати», «літопис», «віче», «республіка», «аристократія». Користуючись знаннями з історії України, розкажіть про перебіг подій під час монголо-татарської навали на Русь.
СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ПЛЕМЕНА: ПОХОДЖЕННЯ І МОВА. Вам вже відомо з попереднього матеріалу підручника, що в VІ—IX ст. слов’яни розселилися на величезній території, де сформувалися три їхні групи: західні, південні та східні. Тоді розпалася єдина слов’янська прамова* і почали формуватися особливі культури слов’ян.
*Прамова — давня мова предків, з якої виникли нові споріднені мови. Наприклад, зі слов’янської прамови виникли сучасні українська, білоруська, польська, російська та інші слов’янські мови. Єдине коріння — прамова — пояснює їхню певну схожість.
Звичайно, у сучасних слов’янських народів зберігається схожість певних звичаїв, традицій, мов. Наприклад, представники східних слов’ян (українці, білоруси) легко розуміють мову один одного. Українці можуть, з дещо більшими труднощами, зрозуміти представників західних слов'ян (чехи, поляки) та південних (болгари, серби). Набагато складніше зрозуміти мову скандинавів (шведи, данці). Натомість самі скандинави досить легко розуміють одне одного.
Література з історії українського народу
За радянських часів поширеною була теорія походження трьох східнослов’янських народів — українців, білорусів, росіян — з однієї «давньоруськоїнародності», яка, мовляв, сформувалась у Київській Русі. Проте історики минулого і сьогодення спростовують цю теорію. Російські історики Василь Ключевський і Михайло Покровський, українські — Михайло Драгоманов і Михайло Грушевський та багато інших вважають приналежність княжого Києва до історії українського народу, а не міфічної «давньоруської народності».
Сучасний український історик Леонід Залізняк зазначає: «На безкраїх просторах від Балтії на півночі до Чорного моря на півдні, від Вісли на заході до Верхньої Волги на сході жив не єдиний давньоруський народ, а величезна кількість різноетнічних племен». Літописи згадують балтські племена..., фіно-угорців..., тюркські народності... «Усі племена мали свої звичаї і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов», — зауважує про них Нестор Літописець.
Нестор Літописець. Скульптура роботи Марка Антокольського
НАЗВИ «РУСЬ» І «РУСИ». Деякі історики й пересічні люди змішують поняття «Русь» і «Росія», «руси» і «росіяни».
Достеменно не відомо походження слова «Русь». Нестор Літописець у XII ст. писав, що ця назва прийшла від варягів. Є історики, які виводять походження слова «Русь» від назви сарматського племені роксолан. Слово «рокс» сарматськими мовами означало «світлий», «білий», «головний».
Русь у Х—ХІІ ст. перебувала в межах сучасних Київської, Чернігівської, Житомирської, частини Черкаської, Полтавської, Сумської, Вінницької областей. Жителів цієї території, тобто представників племінних союзів полян, сіверян, древлян, називали русинами, або русами. З XII ст. Руссю, крім території сучасної Центральної і Північної України, починають називати і західноукраїнські землі.
У XIV ст. словом «Русь» почали позначати й північні землі, які сьогодні входять до складу Росії. Варто зазначити, що Давня Русь була країною багатьох етносів (народів): окрім слов’ян — ще й фіно-угорців, балтів, татар (тюрків) та ін.
Отже, мешканців земель і князівств Київської Русі називали русами, русинами, та аж ніяк не росіянами. На жаль, у сучасній Росії «росіянами» називають київських князів, руських воїнів тощо. Натомість назви «Росія», «росіяни» з’явилися значно пізніше.
Історія Росії є дуже цікавою й повчальною. Її важливою складовою є історія Новгородської землі.
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Сучасний український історик Олександр Палій зазначає: «“Русь” — дуже давнє слово..., пов’язане з назвами сарматських племен, які здавна мешкали на території України. До VI ст. воно закріпилося на Середньому Дніпрі й перейшло на слов’ян. Не випадково Нестор Літописець писав: «...поляни, які нині звуться Русь». Інакше кажучи, слов’яни із племені, яке стало ядром Київської держави, спочатку іменувалися полянами, але потім на них поширилася назва “Русь”».
МОНГОЛЬСЬКА НАВАЛА НА РУСЬ. Наприкінці XII ст. у степах Центральної Азії утворилася могутня військово-феодальна Монгольська держава. У 1206 р. ханом усієї Монголії було проголошено Темучина (Чингісхана) (1206—1227 рр.). Він почав здійснювати завойовницьку політику, внаслідок якої у 1221 р. було підкорено Середню Азію та Хорезм.
Монголо-татари. Воїни Чингісхана називали себе монголами. Руські ж літописці називали їх татарами, не знаючи, що останнім самим довелося потерпати від монгольських луків і мечів.
Орда — військо кочовиків, а також місце, де перебувала ставка хана.
У 1222 р. монголи через Кавказ вдерлися до причорноморських степів і завдали поразки половцям у битві на Дону. Половецький хан Котян відступив до Дніпра й звернувся по допомогу до руських князів. На з’їзді князів у Києві було вирішено виступити разом із половцями проти монголів. У квітні 1223 р. вирушили в похід дружини руських князів, яких очолили Мстислав Романович київський, Мстислав Мстиславович Удатний галицький та Мстислав Святославич чернігівський.
Битва з основними силами монголів відбулася 31 травня 1223 р. на берегах річки Калка. Галицькі й волинські дружини князя Мстислава Удатного та князя Данила Романовича, а також половці перейшли Калку й почали битву, не чекаючи інших князів. Половці втікли із поля бою, спричинивши розлад у війську русів. Цим скористалися монголи і розгромили їх. Втрати руського війська були величезними, лише кожний десятий руський воїн, який брав участь у поході, повернувся додому. Проте й монголи зазнали значних втрат. Того року вони не наважилися продовжувати похід углиб Русі, а повернули назад.
Похід на Русь очолив онук Чингісхана — Батий (1227—1255 рр.). Батиєва орда рушила на руські землі наприкінці 1237 р. Протягом 1237—1238 рр. було розгромлено війська рязанського та володимиро-суздальського князів. Монголи здобули штурмом і спалили Рязань, Володимир, Москву, Твер та інші міста. Північно-Східну Русь було спустошено.
Монгольське військо (історична реконструкція)
Навесні 1239 р. монголи рушили на південний захід. Монголи захопили і зруйнували Переяслав, Чернігів, підкорили майже весь Крим. У 1240 р., здолавши відчайдушну руську оборону, монголи захопили Київ. З цього моменту веде свій відлік монгольське іго на Русі.
Під владою новоутвореної монгольської держави — Золотої Орди — опинилася вся Русь, величезна територія від Уралу та Західного Сибіру до Чорного моря. Влада князів у цих землях зберігалася, проте право на князювання підтверджував монгольський хан своїм ярликом — грамотою-дозволом на володіння землями — в обмін на визнання своєї зверхності та зобов’язання надавати йому військо й сплачувати данину. За її обчисленням і збиранням наглядали монгольські урядовці. Найвищого урядовця на підкорених землях називали баскаком.
Золота Орда — велика держава, що виникла внаслідок монгольських завоювань 1220—1240 рр. Існувала до початку XVI ст. на величезному просторі Західного Сибіру, центральної Азії та Східної Європи, включаючи захоплені Руські землі. Золота Орда відіграла особливу роль у формуванні Московського князівства, яке виросло з улусу (володіння) Орди.
ПРИРОДА ТА НАСЕЛЕННЯ НОВГОРОДСЬКОЇ ЗЕМЛІ. Новгородська земля простягалася від Фінської затоки до Уралу і від Північного Льодовитого океану до верхів’їв Волги. Сьогодні це територія північного заходу Росії.
Суворий клімат і бідні ґрунти не сприяли розвитку землеробства в Новгородській землі. У неврожайні роки вона опинялася в залежності від сусідніх князівств — постачальників хліба. Натомість розвинені були скотарство, городництво й садівництво. Сама природа з її численними річками і неосяжними лісами спонукала новгородців займатися промислами. За хутром, «риб’ячим зубом» (моржова кістка), воском та іншими природними багатствами вирушали в лісові хащі і заполярну тундру.
Новгородська земля (сучасне фото)
Здавна на цій землі жили численні фіно-угорські племена: чудь, весь, мурома, меря, мордва, перм, удмурти, марійці тощо. Деякі з цих племен заснували свої міста. Слов’янське плем’я словен з’явилося в Новгороді лише у другій половині VIII ст., прийшовши з території Центральної Європи. Слов’янське та фіно-угорське населення почало поступово змішуватися.
Новгородці пропонують хутро білки прикажчику обійстя св. Петра в Ризі (різьблена панель собору св. Миколая у Штральзунді, близько 1360 р.)
ВЕЛИКИЙ НОВГОРОД. Новгород (що означало «Нове місто») до XI ст. був великим і процвітаючим центром торгівлі й ремесла. Купецькі каравани з Дніпра йшли річкою Ловать — через озеро Ільмень — річкою Волхов — до Ладозького озера. Звідси Невою можна було вийти в Балтійське море й дістатися Швеції, Данії, а також Ганзи — торгового союзу північнонімецьких міст. На південь, через Смоленськ і Київ, пролягав шлях до Чорного моря. Іншим напрямком, Волгою, можна було дістатися північно-східних князівств, Волзької Булгарії та прямувати далі на схід. Невичерпні й різноманітні лісові ресурси робили новгородських купців привабливими торговими партнерами. Особливо міцні торговельні зв’язки існували з Ганзою.
Численні ремісники становили значну частину населення міста. Про їхні спеціальності можна дізнатись, зокрема, по назвах вулиць Новгорода: Щитна, Гончарна, Ковальська та ін. Ремісники об’єднувалися за професією.
Багато городян Новгорода знали грамоту. До наших часів дійшли берестяні грамоти: листи новгородців один одному, торгові розписки, чолобитні прохання (чолобитник — прохач, позивач).
Берестяна грамота (фрагмент)
Новгород мав тісні зв’язки з меншим містом — Псковом, розташованим неподалік. Поступово під владою Новгорода опинилася величезна територія.
У 969—980 рр. у Новгороді князював Володимир, молодший син Великого князя київського Святослава. Але поступово новгородське боярство обмежило владу князя. Формально верховну владу тут мало віче — збори всіх дорослих чоловіків. Проте насправді майже вся влада була в руках бояр. З них обиралися посадник (людина, яка відала управлінням і судом), тисяцький (помічник посадника, командувач війська, який також відав судом серед купців) і навіть архієпископ. Архієпископу належало чимало земель, він також відав державною казною, зовнішніми зв’язками республіки та ін.
Оскільки республіка не мала постійного війська, а лише у разі великої війни збирала народне ополчення, віче запрошувало князя з дружиною. Його права були дуже обмежені. Запрошені князі постійно ворогували з місцевими боярами, намагаючись зміцнити своє становище в Новгородській землі.
У 1130-ті рр. Новгород став незалежним від Києва. Онук Володимира Мономаха, який княжив у місті, намагався залучити новгородців до воєнних походів і посилити свою владу в місті. Новгородці рішуче виступили проти цього, за ухвалою віча заарештували князя і вигнали його з міста. У Новгородсько-Псковській землі остаточно утвердилася аристократична боярська республіка.
Новгородський торг. Картина художника Аполінарія Васнецова
Собор Святої Софії в Новгороді (сучасне фото), збудований у 1045—1052 рр. Його куполи були добудовані в XIV ст.
НІМЕЦЬКИЙ «НАТИСК НА СХІД». У XII ст. розпочався тиск німецьких феодалів на землі Східної Прибалтики. Тут жили полабські слов’яни і поморські племена — предки сучасних латишів та естонців. Під приводом поширення християнства серед язичників і за підтримки католицької церкви проти них було оголошено хрестовий похід. Цей наступ отримав назву «натиск на Схід» (німецькою мовою — «дранг нах Остен»). Керували завойовницькими походами німецькі князі, що опиралися на союз з католицькою церквою.
Панорама на Старе місто Риги (сучасне фото)
Наприкінці XII ст. на узбережжі Балтійського моря з’явилися перші замки німецьких феодалів. У 1201 р. в гирлі Західної Двіни рицарі заснували місто Рига. Торговий шлях, що пролягав по цій річці, опинився під їхнім контролем. У 1202 р. було організовано новий духовно-рицарський Орден мечоносців, який до середини XIII ст. захопив територію сучасної Латвії, а потім південну частину сучасної Естонії. Рига стала центром цього ордену.
Печатка Ордену мечоносців
Наприкінці XII ст. наступ на новгородські землі Карелії розпочали шведи.
У 1219 р. датські феодали висадилися на землі естів (естонців) і захопили місто Таллінн, перейменувавши його на Ревель (ця назва міста проіснувала до 1919 р.)
У 1237 р. ордени мечоносців і тевтонців об’єдналися в один — Тевтонський орден. У 1346 р. тевтонці розширили свої володіння до берегів річки Нарви.
Атака рицарів Тевтонського ордену (історична реконструкція)
Завойованих слов’ян частково знищували або переселяли в місця, малопридатні для землеробства. Для обробітку земель загарбники запрошували німецьких селян-колоністів. Слов’ян намагалися навернути на католицьку віру.
Полоцькі князі та дружини з Новгорода і Пскова прагнули не допустити поширення німецького впливу. Вони встановили контроль над прикордонними племенами лівів і естів, збирали з них данину, поширювали православ’я. Але спинити натиск хрестоносців вони не змогли. В одному із боїв під Ізборськом, за даними літописів, загинуло понад 600 псковичів.
«НЕВСЬКА БИТВА» ТА «ЛЬОДОВЕ ПОБОЇЩЕ». «Невська битва» та «Льодове побоїще» здавна стали легендами. Вони мали велике значення для російської історії, яка прагнула знайти своїх героїв. Отже, ці події зазвичай зображають традиційно.
Згідно з традиційним викладом, улітку 1240 р. шведська флотилія увійшла в гирло Неви й попрямувала до Новгорода. Опір агресорам очолив 19-річний Александр Ярославич, який князював у Новгороді. Александр негайно виступив назустріч шведам зі своєю військовою дружиною та новгородським ополченням, і зненацька напав на шведський табір. Шведи виявилися непідготовленими до бою: їхні кораблі стояли біля берега, воїни були в наметах. Новгородці кинулися на ворога й почали його рубати сокирами й мечами. Бій тривав від світанку до смеркання.
Невська битва (мініатюра Особового літописного зводу середини XVI ст.)
Князь Александр Ярославич повернувся в Новгород зі славною перемогою, за яку отримав почесне прізвисько «Невський». Але того самого 1240 р. він посварився з новгородцями й поїхав з міста.
Новгород залишився без князя в час навали німецьких рицарів. Німці захопили Ізборськ, підійшли до Пскова, спалили довколишні села й цілий тиждень стояли під містом. Псковичі відкрили їм ворота, виконали всі вимоги переможців і навіть своїх дітей віддали в заручники. Після цього німецькі рицарі спільно із племенами чуді напали на територію, що належала Новгороду.
Новгородці примирилися з Александром Невським, і він згодом відвоював Псков. Вирішальна битва з хрестоносцями Лівонського ордену відбулася в квітні 1242 р. на льоду Чудського озера.
Александр Невський. Портрет роботи художника Павла Коріна
Картину було написано у 1942—1943 рр. Тоді відтворювалися міфи про героїв минулого, що мало підсилити радянський патріотизм. Які риси намагався втілити художник в образі Александра Невського?
Німецькі рицарі вишикувалися порядком, що нагадував свиню, та пішли у наступ на русів.
Схема битви «Льодове побоїще»
Дружинники прийняли на себе основний удар броньованого «рила» і мужнім опором уповільнили його просування. Але все-таки рицарям вдалося прорвати оборонні порядки руського «чола». Зав’язалася запекла рукопашна сутичка. І в самий її розпал, коли «свиня» повністю втягнулася в бій, за сигналом Александра Невського по її флангах вдарили полки лівої і правої руки. Не чекаючи появи такого підкріплення русів, рицарі розгубилися і почали потроху відступати. Незабаром цей відступ набув характеру втечі. Раптом із укриття в бій ринувся кінний засадний полк. Лівонські війська зазнали нищівної поразки. Руські воїни гнали їх по льоду ще сім верст до західного берега Чудського озера. Частина лівонців потонула в озері.
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Сучасний український історик Олександр Моця пише: «...Литовці тоді (напередодні битви на Чудському озері) захопили в полон близько двохсот псковських бояр, які воювали на боці ордену... А проти кого здебільшого воює Александр Ярославич? Саме проти чуді, лівів, естів. Це їхні землі зазнають «максимальних збитків»... Напевне, може йтися про боротьбу Новгорода, Пскова й Ордену за розподіл «сфер впливу» у Східній Прибалтиці. Причому Псков скрізь і всюди в цій боротьбі стає не союзником, а суперником Новгорода й інколи виступає спільно з Ригою».
Зіставте, як подається битва на Чудському озері в законі Російської Федерації (див. с. 213) та істориком Олександром Моцем. Про перемогу яких воїнів і над ким ідеться в цих документах? Висловіть свої міркування.
Цей традиційний опис легендарної битви є важливою складовою російської історії. У Російській Федерації в 1995 р. навіть прийнято закон «Про дні військової слави і пам’ятні дати Росії». Згідно з ним, 18 квітня відзначається як «День перемоги російських воїнів Александра Невського над німецькими рицарями на Чудському озері («Льодове побоїще», 1242 рік)».
Унаслідок перемоги Александра Ярославича, Новгород укріпив свої позиції у протистоянні з німецькими рицарями. Але лишається без відповіді питання про те, хто і з ким воював на прибалтійських, псковських, новгородських землях.
Домашнє завдання: опрацювати конспект і відповісти на тести до 25 травня!!!
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=466314
Тема: Утворення Османської імперії.(07.05)
ВИНИКНЕННЯ СЕЛЬДЖУЦЬКОГО СУЛТАНАТУ. Турки належать до тюркських племен, які ще в V ст. заснували державу кочових народів у Східному Сибіру. У X ст. вони підкорили нинішню територію Туркменії, південну частину нинішнього Узбекистану й частину південного Казахстану, а на початку XI ст. поступово завоювали Іран та Афганістан.
Вежа XII ст., побудована в пам’ять про Тогрул-Беке, онука Сельджука, у м. Рей, Іран (сучасне фото)
У той самий час турки на чолі із султаном Сельджуком захопили Багдадський халіфат та частину Вірменії й наблизилися до кордонів Візантійської імперії. Уся подальша їхня історія відзначалася постійними війнами проти сусідів: візантійців, арабів, персів та ін. Турки відіграли значну роль у розгромленні держав хрестоносців у Палестині.
Вирішальна битва з візантійцями відбулася в 1071 р. Турки розгромили армію імператора (василевса) та його самого захопили в полон. Протягом кількох наступних років вони підкорили майже всю Малу Азію. У Візантії залишилися тільки прибережні території.
Султан — титул монарха, правителя в ісламських державах.
Турки-сельджуки — тюркські кочові племена, що прийшли з Середньої Азії. Названі за іменем султана Сельджука (або Маліка ал-Газі), який очолював одне із тюркських племен.
Поступово сельджуки перейшли до осілого способу життя, прийняли іслам. У 1070—1080 рр. виникає могутня держава — Сельджуцький султанат, який стрімко розвивався. На початку XII ст. столицею султанату було місто Конья (звідси походить його друга назва — Конійський султанат). Проте в середині XIII ст. султанат був знищений монголо-татарами, і у 1243 р. він розпався на окремі князівства.
Воїн-сельджук (сучасний малюнок)
УТВОРЕННЯ ОСМАНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Одне із князівств колишньої великої держави очолив вождь племені кайї — Осман І (1299—1324 рр.). То був природжений воїн, який вірив у справедливість «священної війни» (джихаду). Він розширив межі своїх володінь, об’єднав під своєю владою інші тюркські племена. З остаточним розпадом Сельджуцького султанату володіння Османа І перетворилися на самостійний Османський емірат, а турки почали називати себе на честь вождя — турками-османами.
Осман І
Османський султанат поступово збільшував територію. У 1299 р. Осман офіційно проголосив себе султаном, започаткувавши династію Османів.
Син Османа Орхан І (1324—1360 рр.) продовжував політику батька. Він захопив території від Мармурового до Чорного морів і розпочав перші турецькі завоювання в Європі.
Нащадок Орхана Мурад І (1360—1389 рр.) спрямував свою агресію на Балкани. У другій половині XIV ст. балканські країни перебували у стані занепаду та постійно воювали між собою. Скориставшись цим, Мурад І завоював Фракію і в 1365 р. переніс столицю своєї держави в Адріанополь. Візантійська імперія обмежувалася тепер самим лише Константинополем.
Мурад І
У війнах проти ворогів військову вправність виявили турецькі яничари.
Яничари (у перекладі з турецької мови — нове військо) — регулярна піхота в Османській армії, яку турки набирали із захоплених у полон хлопчиків: представників інших народів, у тому числі — слов’ян. Яничар навертали на мусульманську віру і виховували в ненависті до ворогів ісламу. Яничари були кращими воїнами султана, найбільш відданими своєму володарю.
Невдовзі Болгарія визнала себе васалом султана, і Мурад І пішов на Сербію. Вирішальна битва сербів і боснійців з турками відбулася в 1389 р. на Косовому полі. Армія османів була значно більшою, проте серби билися відчайдушно. Посеред битви сербський патріот Мілош Обіліч проник у табір турків-османів і вбив Мурада І, проте це не вплинуло на результат битви. Під керівництвом сина султана Баязида турки завдали сербам повної поразки, і Сербія була захоплена.
Гробниця султана Мурада І на Косовому полі (сучасне фото)
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Косовська битва справила величезний вплив на історію не лише Сербської держави і сербського народу, а й усього Балканського регіону. Вона започаткувала період кривавого тривалого протиборства сербів та інших балканських народів з османами.
Косовська битва посіла особливе місце в національній пам'яті сербів, у їхній міфології. Великі цикли пісень та оповідей складались протягом століть, і в XIX ст. були видані Буком Караджичем. І сьогодні Косовська земля є дуже важливою для сербів, а її історія впливає на сучасні міжнародні відносини.
Косовська битва. Картина художника Адама Стефановича
ЗАВОЮВАННЯ ОСМАНІВ ЗА БАЯЗИДА І ТА МЕХМЕДА І. Баязид І (1389—1402 рр.), якого за військову вправність прозвали «Блискавкою», підкорив Македонію, Болгарію, частину Сербії й Албанії, а також Малу Азію. Успіхи османів занепокоїли європейців, і папа римський оголосив проти них хрестовий похід. У 1396 р. 60-тисячна армія рицарів-хрестоносців із Німеччини, Франції, Угорщини, Чехії, Польщі була розбита біля міста Нікополь у Болгарії. Майже 10 тис. рицарів потрапили в полон і за наказом Баязида були страчені. Причинами поразки рицарського війська були бездарне керівництво угорського короля Сигізмунда і чвари між вождями хрестоносців.
У 1400 р. Баязид І розпочав облогу Константинополя, яка тривала майже рік. Щоб завоювати столицю імперії, він збудував великий флот і припинив постачання продовольства. У місті розпочався голод.
У цей час до володінь османів вторглась армія іншого страшного завойовника — Тимура (1370—1405 рр.), нащадка Чингісхана. Баязид І зняв облогу Константинополя і рушив назустріч ворогові. У битві біля Анкари (1402 р.) ополчення колишніх малоазіатських еміратів, побачивши своїх колишніх емірів у таборі Тимура, зрадило османського султана і раптово вдарило в центр його війська. Турецька армія була розгромлена, а сам Баязид І потрапив у полон, де й помер. Тимур, розоривши володіння турків у Малій Азії, повернувся до Середньої Азії.
Баязид у полоні в Тимура. Картина художника Станіслава Хлєбовського
Новим правителем османів став Мехмед І (1413—1421 рр.), який знов зібрав усі землі Османської імперії. Він уклав мирні угоди з Візантією, Сербією, Валахією й Угорщиною. Султан толерантно ставився до підданих-немусульман, розвивав торгівлю, був покровителем літератури, особливо поезії. Його характеризують як справедливого, покірного, миролюбного й освіченого правителя, проте з усіма повстаннями він розправлявся швидко та жорстоко.
МЕХМЕД II. УЗЯТТЯ КОНСТАНТИНОПОЛЯ. Новим турецьким султаном став Мехмед II (1451—1481 рр.), прозваний пізніше Завойовником. Він був освіченою людиною, володів п’ятьма іноземними мовами, добре знав західну культуру. Водночас султан був примхливим і жорстоким деспотом.
Мехмед II Завойовник. Робота художника Джентіле Белліні
Мехмед II повів новий рішучий наступ на Константинополь. 200-тисячне турецьке військо підступило до міста. Для взяття візантійської столиці було збудовано флот, щоби припинити надходження підкріплень; створено наймогутнішу в Європі артилерію. Для блокування Босфорської протоки в її найвужчому місці було збудовано фортеці, які контролювали прохід кораблів і збирали мито. У квітні 1453 р. розпочалась облога міста, яка тривала 53 дні.
Туркам вдалося захопити Константинополь. Більшість захисників міста було знищено, 60 тис. продано в рабство. За наказом Мехмеда II захоплене місто перейменували на Стамбул (Істанбул), і воно стало столицею Османської імперії. Собор Святої Софії було перетворено в мечеть.
Отже, у 1453 р. Візантійська імперія припинила своє існування, а турки-османи утвердилися на Балканському півострові.
Закон про свободу віросповідання, виданий Мехмедом II в 1478 р.
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Турки багато разів намагалися засипати рів перед мурами Константинополя, але захисники вночі з вражаючою швидкістю його очищали. Коли було відбито перший запеклий штурм, турки зробили підкоп під браму міста. Константинопольці, здогадавшись про це, зробили зустрічний підкоп, влаштувавши вибух. Чимало турецьких воїнів загинуло.
Розлючений Мехмед ІІ наказав завести свої кораблі у внутрішню гавань Константинополя — Золотий Ріг, щоб розпочати облогу міста з північного, слабо захищеного боку. Вхід у гавань перегороджував масивний ланцюг, через який не міг прорватися жоден корабель. Тоді османи вночі перетягли 80 своїх кораблів у Золотий Ріг по суходолу, спорудивши поміст і густо змастивши його жиром.
У місті закінчилися запаси продуктів. Сили танули. Турецькі війська за наказом султана розпочали останній штурм фортеці. Туркам вдалося оволодіти частиною муру і прорватися через браму. Константинополь упав. Захищаючи місто, загинув Константин XI, останній візантійський імператор з династії Палеологів.
Входження Мехмеда II в Константинополь. Картина художника Жана-Жозефа Констана
Узяття Константинополя (фрагмент панорами в Музеї історії Топкапи — головного палацу Османської імперії до середини XIX ст. в м. Стамбул, Туреччина)
ОСМАНСЬКА ІМПЕРІЯ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XV СТОЛІТТЯ. Узяття Константинополя стало лише початком 30-річних завойовницьких походів султана. Він захопив рештки візантійських володінь, установив повне панування над православними державами: Сербією, Боснією, Валахією. Найтриваліший опір туркам чинили албанці.
У 1469 р. турки вторглись у володіння Священної Римської імперії, а в 1477 р. вступили на землі венеціанців.
У результаті завоювань турків утворилася величезна Османська імперія. Султана було проголошено халіфом — духовним главою всіх мусульман.
Османська імперія увійшла у найвидатніший період свого існування, який тривав до 20-х років XVII ст. Однією з причин швидкого піднесення Османської імперії була велика й добре навчена армія.
Загалом Османська імперія проіснувала дуже довгий відрізок історичного часу — аж до XX ст. (до 1923 р.).
Падінням Константинополя завершився цілий період в європейській історії. Християнська цивілізація втратила один зі своїх центрів. Це мало важливі наслідки для православ’я.
Після загибелі Візантії католицька Європа залишилась єдиною основою західної цивілізації.
ЖИВА ІСТОРІЯ:
документи, особистості, цікаві подробиці
Після завоювань османів єдиною православною країною, яка залишалася незалежною, була Московська держава. Це дало привід Москві проголосити себе «третім Римом» і наступницею Візантії. Як ви пам'ятаєте, князь Іван III узяв шлюб із небогою останнього візантійського імператора Софією (Зоєю) Палеолог і оголосив себе наступником імператорів. У такий спосіб московські правителі заявили про своє прагнення панувати в усьому православному світі.
Емблема Палеологів, останньої імператорської династії Східної Римської імперії, на взірець якої було створено герб Московської держави
ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ:
запитання і завдання
Знаю і систематизую нову інформацію:
1. Як виник Сельджуцький султанат?
2. Коли і за яких умов утворилась Османська держава?
3. Коли відбулася битва на Косовому полі?
4. Охарактеризуйте державний устрій Османської імперії.
5. Коли і за яких обставин припинила своє існування Візантійська імперія?
6. Складіть розповідь «Штурм Константинополя».
7. Поясніть поняття: «султан», «турки-сельджуки», «яничари», «халіф».
ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:
1389 р. • битва на Косовому полі
1453 р. • захоплення турками-османами Константинополя
Домашнє завдання: опрацювати конспект і виконати тести
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=968797
https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=968797
Тема: Практичне заняття: "Памятки культури Центрально -
Східної Європи."(14.05)
Пригадайте, коли і де сформувалася православна церква. Дайте визначення понять: «монастир», «церковнослов’янська мова». Використовуючи текст підручника, додаткову літературу й інтернет-джерела підготуйте презентацію на тему «Святі Кирило і Мефодій — слов’янські просвітителі й проповідники християнства, творці слов’янської азбуки».
ЮНІ РОКИ КИРИЛА І МЕФОДІЯ. Кирило (мирське ім’я Костянтин) і його старший брат Мефодій народилися у Греції в сім’ї воєначальника. Їхній батько був болгарин, мати — гречанка. У родині росло сім братів, і всі здобули добру освіту.
Кирило і Мефодій (ікона, XIX ст.)
Мефодій протягом кількох років правив візантійською провінцією Славінія (на території Македонії), але залишив посаду і пішов до монастиря.
Молодший брат Костянтин з дитинства виявляв здібності до навчання. З 15 років читав твори мислителів церкви. Був узятий до двору імператора, де навчався з його сином. Там вивчав античну літературу та різні науки. Добре знав слов’янську, грецьку, латинську, єврейську й арабську мови. Він з успіхом брав участь у богословських диспутах, а пізніше виконував дипломатичні доручення в Сирії і Хазари, де досить швидко опановував нові мови і письмо.
Утім Костянтин відмовився від успішної кар’єри, багатства й одруження, і, як його старший брат, оселився в монастирі. Пізніше став священиком, працював у патріаршій бібліотеці, почав викладати еллінську і християнську філософію в Моравській академії.
Князь Ростислав, що очолював Велико-Моравське князівство, звернувся до візантійського імператора Михаїла III з проханням прислати вчителів, які знають слов’янську мову, щоб для його народу переклали Святе Письмо. У своєму посланні Михайлу Ростислав писав також про бажання поширити християнську віру слов’янською мовою не тільки на землі мораван, а й інші слов’янські землі.
Михайло ІІІ охоче відгукнувся на прохання моравського князя: це давало можливість розширити вплив візантійської церкви на Європу й таким чином потіснити римо-католицьку церкву. Місію щодо проповідування християнства в Моравії було запропоновано здійснити братам Костянтину і Мефодію.
ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛА І МЕФОДІЯ В МОРАВІЇ. Для мораван Кирило створив спеціальну азбуку (сьогодні достеменно невідомо, яку саме — кирилицю чи глаголицю), спільно з Мефодієм переклав грецькі релігійні книги слов’янською мовою. За основу брати взяли говір староболгарської мови, доповнивши новотворами з інших мов. Саме цю мову назвуть старослов'янською. Таким чином, старослов’янська мова багато в чому була штучною.
Сталося це у 863 р. Саме цей рік вважається початком слов’янської писемності.
Кирилиця і глаголиця
Брати прибули у Велику Моравію, маючи з собою переклади старослов’янською мовою Євангелія, Апостола, Псалтиря, Часослова, деяких інших книг релігійного змісту. Впродовж трьох років вони впроваджували культуру, сприяли поширенню християнського слова, вчення у слов’янському світі.
Римський папа Адріан II визнав старослов’янську мову й освятив богослужбові книги, написані нею. Це стало серйозною перемогою першовчителів слов’ян. Організовувалися слов’янські школи, засновувалися монастирі, церкви.
Проте після смерті у 885 р. Мефодія відбулися різкі зміни: було заборонено слов’янське богослужіння, розгромлені слов’янські школи, храми, спалені слов’янські книги. Учнів Кирила і Мефодія, священиків, проповідників забивали на смерть.
Деякі учні братів втекли і знайшли притулок у Болгарії. Тут вони продовжували перекладати грецькі релігійні книги і сприяли розвитку болгарської літератури.
НАСЛІДКИ ТА ЗНАЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ КИРИЛА І МЕФОДІЯ. Справа Кирила і Мефодія не тільки вижила, а й отримала небувале продовження. Церковнослов’янську мову визнали офіційною мовою болгарської церкви (894 р.) на період царювання Симеона (893—927 рр.). Цей період був золотим віком старослов’янської писемності. З Болгарії кирилична слов’янська писемність проникла в Сербію, Русь.
Таким чином, Кирило і Мефодій заклали основи слов’янської писемності і літератури. Сьогодні більш як 100 мільйонів слов’ян спілкуються мовою, початок якої дали ці слов’янські апостоли.
Щороку 24 травня у більшості слов’янських країн, у тому числі в Україні, урочисто відзначають День слов’янської писемності і культури. У 1980 р. папа Іван Павло II оголосив святих Кирила і Мефодія «покровителями» Європи.
Пам’ятники Кирилу і Мефодію: а — м. Софія, Болгарія; б — м. Мукачеве. Україна (сучасні фото)
ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ:
запитання і завдання
Знаю і систематизую нову інформацію: відповісти і надіслати на електронну адресу:
1. Які знання, освіта допомогли Кирилу і Мефодію в їхній справі?
2. Що називається алфавітом? Назвіть найбільш поширені алфавіти.
3. У чому полягає історичне значення діяльності Кирила і Мефодія?
Мислю творчо і самостійно:
5. Які народи користуються сьогодні кирилицею?
6. Що вам відомо про «глаголицю» і «кирилицю»?
7. Прочитайте старослов’янські слова. Визначте, якими звукосполученнями вони відрізняються від незапозичених слів (у дужках подано для порівняння незапозичені слова):
Глава (голова), злато (золото), прах (порох), вражий (ворожий), возвеличити (звеличити), воздвигнути, представити, соратник (співробітник), собор (збір), священний (святий), огненний (вогняний), трудящий (трудовий), грядущий.
Обговоріть у групі:
8. Як ви розумієте проголошення папою Іваном Павлом II святих Кирила і Мефодія «покровителями» Європи?
9. Прочитайте вірш. Які слова вам невідомі? З’ясуйте за словником значення слів «отверзлися», «глагол», «манкурт», «словоблуд», «лжепророк».
Слово (Іван Гнатюк)
Уста отверзлися — і слово,
Лихим безбатченком на зло,
Глаголом істини раптово,
Як зерно в ґрунті, ожило.
І хоч те слово ще не всюди
Пробилось ростом крізь броню,
Хоч злі манкурти й словоблуди
Його бояться, як вогню;
І хоч ще й нині лжепророки
Його зрікаються в житті,
Та крига скресла, і потоки
Життя — злітають їх з путі.
ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:
863 р. • виникнення слов’янської писемності, основи якої заклали Кирило і Мефодій
Тема: Тематичний контроль.Урок узагальнення по темі" Країни Центральної та Східної Європи"(21.05;28.05)
Мета: здійснити узагальнення й тематичний контроль знань, умінь і навичок, набутих учнями впродовж вивчення теми; удосконалювати наявні вміння й навички; виховувати повагу до минулого людства.
Тип уроку: перевірка й оцінювання знань.
Виконати контрольні тести до 26 травня
Комментариев нет:
Отправить комментарий