11 клас Всесвітня історія

Тема:Демографічні зміни. Соціальна диференціація суспільства.(20.03; 31.03)https://subject.com.ua/textbook/history/11klas/128.html
https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSeBxojDhSHc24u4RZUItFZXDRDra_pirAH_uC8eOEACJDf-Iw/viewform?usp=sf_link відповісти на тест і запитання.

Тема: Холодна війна: причини. зміст, перебіг. наслідки, результати. Завершення холодно війни.(12.03; 19.03)

“Холодна війна” — назва періоду в історії міжнародних відносин у XX ст., що характеризується загостренням ідеологічного й військово-політичного протистояння СРСР і США та їхніх союзників після Другої світової війни, нагнітанням міжнародної напруженості, створенням загрози виникнення нової світової війни, проведенням політики з “позиції сили”. Тривала до розпаду СРСР у грудні 1991 р.

Складники політики “холодної* війни”

1. Мілітаризація економіки.

2. Нарощування всіх видів звичайних озброєнь та зброї масового знищення — ядерної, хімічної, бактеріологічної, збільшення чисельності армій.

3. Стратегія взаємного ядерного залякування.

4. Глобальне воєнне протистояння.

5. Змагання в галузі оборонної науки.

6. Розширення військових баз.

7. Створення військово-політичних блоків (НАТО, СЕНТО, СЕАТО, АНЗЮС, Варшавського Договору).

8. Економічна війна, відмова від співробітництва.

9. Технічна блокада.

10. Пропагандистська війна.

11. Шпигунство, підривна розвідувальна діяльність.

12. Ідеологічна війна та ідеологічні диверсії.

13. Психологічна війна.

14. Локальні конфлікти.

15. Інтереси в “третьому світі”, боротьба за вплив на них.

16. Стратегія взаємного залякування.

17. Гонка в галузі космічних досліджень.

Початок “холодної війни” пов’язують із виступом колишнього прем’єр-міністра Великої Британії В. Черчилля 5 березня 1946 р. в американському місті Фултоні (штат Міссурі). Він закликав демократичні країни об’єднатися проти СРСР, створити “залізну завісу”, що покликана “врятувати Європу і весь світ від радянської експансії”.

Причини “холодної війни”

1. Суперечності після Другої світової війни між країнами-переможцями, насамперед США і СРСР, перетворення їх на “наддержави”, взаємовідносини між якими були визначальним фактором у міжнародній обстановці другої половини XX ст.

2. Належність протидіючих держав до антагоністичних систем суспільного устрою — капіталістичної та соціалістичної, що зумовило надзвичайну гостроту і непримиренність цієї боротьби, психологічну нетерпимість.

3. Глибока ідеологічна прірва, ідеологічні розбіжності, ідеологічне протиборство, взаємні звинувачення.

4. Прагнення СРСР на практиці здійснити ідею “світової революції”.

5. Намагання СРСР активно просувати ідею соціалізму в Центральній та Південно-Східній Європі, встановити радянську модель тоталітарного суспільства, радянський експансіонізм.

6. Суперечності з питань повоєнного устрою світу, небажання США погодитись на радянський диктат.

7. Боротьба за сфери впливу між СРСР і США.

8. Прагнення переваги над суперником у військовій, технічній, політичній, ідеологічній та інших галузях суспільного життя.

9. Відсутність у керівництва СРСР та США доброї волі на практиці втілювати в життя мирне співіснування двох систем. Невідповідність ідеї мирного співіснування їх економічним і політичним інтересам.

Прояви “холодної війни”

1. Фінансові, трудові та матеріальні ресурси СРСР зосереджувалися на посиленні військово-промислового комплексу за рахунок розвитку сільського господарства і виробництва предметів народного споживання. Все це спричинило перетворення СРСР по закінченні війни на потужну військово-промислову державу, яка прагнула встановити свій вплив у світі.

2. Проводиться шалена гонка озброєнь, створюються нові види озброєнь, збільшується кількість військових баз, відбувається воєнне протистояння. Гонка озброєнь поглинула величезні матеріальні ресурси й відволікала інтелектуальний потенціал розвинених країн світу на створення засобів масового знищення людей (атомна, воднева бомби).

3. Радянські війська після визволення країн Східної Європи почали грубо втручатися в їхні внутрішні справи, запроваджувати тоталітарні режими “радянського зразка”, проти чого виступали США.

4. Виникають конфліктні ситуації в деяких країнах, що свідчило про зростання напруженості міжнародної обстановки:

• Кінець 1945 — початок 1946 pp. Конфліктна ситуація навколо Ірану. В 1941 р. для запобігання використанню території Ірану фашистською Німеччиною в Іран були введені війська Великої Британії та СРСР. По закінченні війни британські війська були виведені з Ірану, а радянські залишилися. СРСР створив на півночі Ірану Курдську та Азербайджанську автономії.

Іранське питання розглядалося на Московській нараді міністрів закордонних справ (грудень 1945 р.) і в ООН. СРСР був змушений вивести свої війська.

• СРСР вимагав режиму опіки над колишньою італійською колонією в Північній Африці Тріполітанією (Лівією) з метою забезпечення бази для розміщення свого флоту в Середземному морі.

5. На Заході була сформульована доктрина “стримування комунізму”. Доктрина — провідний теоретичний або політичний принцип у діяльності держави, партії.

12 березня 1947 р. — “Доктрина Трумена” про “стримування комунізму” і надання допомоги Туреччині та Греції в розмірі 400 млн доларів.

Причини надання цим країнам допомоги:

В Туреччині був низький рівень життя населення, назрівала небезпека соціального вибуху.

СРСР прагнув розмістити радянські війська в зоні приток Босфор і Дарданелли.

У Греції комуністи рвалися до влади, йшла громадянська війна, яку підтримувало радянське керівництво з баз Болгарії та Югославії.

Економічна допомога сприяла виходу з кризи обох країн.

6. У 1947 р. з уряду Франції були виведені комуністи, а в 1948 р. — з уряду Італії.

7. 5 червня 1947 р. — “план Маршалла” — план оздоровлення Європи, обнародуваний державним секретарем Дж. Маршаллом у Гарвардському університеті;

“План Маршалла” передбачав використання економічних методів (надання економічної допомоги країнам Європи) для досягнення політичних цілей. Він сприяв консолідації країн Західної Європи під лідерством США, посилив економічний, політичний і військовий вплив США, які стали гарантом незалежності та недоторканості Західної Європи.

8. 1947 р. Створено Комінформбюро для координації дій комуністів Європи, що викликало занепокоєння США та Великої Британії.

9. Навесні 1948 р. завершився процес формування системи міждержавних договорів про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і країнами Східної Європи, що свідчило про повний контроль СРСР над країнами Східної Європи.

10. Запровадження тоталітарно-комуністичних порядків у східній радянській зоні окупації Німеччини зірвало процес створення єдиної демократичної Німецької держави. У вересні 1949 р. в окупаційних зонах США, Великої Британії і Франції виникла Федеративна Республіка Німеччина (ФРН), а в жовтні 1949 р. радянська зона окупації перетворилася на Німецьку Демократичну Республіку (НДР).

11. Січень 1949 р. Утворилася Рада Економічної Взаємодопомоги — економічний і політичний блок комуністичних держав.

12. Втручання СРСР у внутрішні справи країн відбувалося і в Східній Азії.

Під час війни з Японією радянські війська захопили Маньчжурію, перетворивши її на важливу базу збройної боротьби китайських комуністів за владу. Завдяки збройній допомозі з боку СРСР компартія Китаю дістала перемогу в громадянській війні 1945-1949 pp. і була проголошена Китайська Народна Республіка.

Урядові війська Китаю за допомогою США утримали частину китайської території — о. Тайвань. Тут було збережено владу китайського уряду на чолі з Чан Кайші.

Так відбувся політичний розкол Китаю.

Після закінчення Другої світової війни Корею було поділено на дві зони окупації — радянську (у північній Кореї) й американську (на півдні Кореї). Передбачалося проведення у 1948 р. загальнодемократичних виборів на всій території Кореї й утворення єдиної корейської держави. Проте цього не сталося, бо у травні 1948 р. вибори відбулися лише на півдні Кореї, а на півночі було встановлено тоталітарно-комуністичний режим.

На Корейському півострові виникло дві держави:

• на півдні — Республіка Корея,

• на півночі — Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР).

25 червня 1950 р. збройні сили КНДР здійснили напад на південну Корею. Рада Безпеки ООН засудила агресію КНДР. Трумен віддав наказ авіації та флоту США вступити у війну й американські війська отримали статус “миротворчих сил ООН”. КНДР допомагав Китай (1 млн китайських добровольців при підтримці танків і авіації). Війна в Кореї тривала з 1950 р. по 1953 р.

27 липня 1953 р. було підписано перемир’я, яке зафіксувало існування двох держав по 38-й паралелі — КНДР і Республіки Корея. Вогнище війни вдалося погасити, але корейське питання залишилося невирішеним. Країна на сьогодні розділена на дві частини — комуністичну КНДР і демократичну Південну Корею.

Поразка Японії у Другій світовій війні створила сприятливі умови для національного визволення окупованих японськими військами країн південно-східної Азії. Кровопролитною була війна в Індокитаї.

1945 р. у північному В’єтнамі владу захопили комуністи, а уряд Франції хотів відновити колоніальний статус В’єтнаму. Французько-в’єтнамська війна тривала упродовж 1946-1954 pp.

Відповідно до рішення Женевської наради (1954 р.) щодо Індокитаю військові дії припинилися, розмежування у В’єтнамі відбулося по 17-й паралелі, і Франція зобов’язалася вивести свої війська з Індокитаю.

Стався політичний розкол В’єтнаму:

• на півночі — комуністична ДРВ;

• на півдні — Республіка В’єтнам, яка йшла капіталістичним шляхом розвитку.

У середині 1976 р. відбулося об’єднання цієї країни.

Висновки

1. “Холодна війна” стала наслідком стратегії великих держав — СРСР і США, яка виявилася у двох курсах, у двох різних баченнях світового суспільного розвитку.

2. Таке протистояння поділило світ на два ворожі табори й зробило людство заложником загрози нової світової війни.

3. Протидіючі держави належали до антагоністичних систем суспільного устрою — капіталістичного і соціалістичного, що зумовило надзвичайну гостроту і непримиренність цієї боротьби.

4. Захід сприймав СРСР як небезпечну державу, яка прагне воєнним шляхом ліквідувати демократію та свободу і встановити комуністичний лад у всьому світі.

5. Більшість країн світу опинилася в сферах впливу однієї з цих двох “наддержав” і була залучена до боротьби між ними.

6. Відбувся розкол Німеччини, Європи, Китаю, Кореї, В’єтнаму і всього світу.

7. До середини 50-х pp. розкол світу на два протилежних табори був остаточно оформлений різними військово-політичними союзами.

8. Зі створенням військово-політичних блоків протистояння між СРСР і США та їхніми союзниками набуло великої гостроти.

9. Відбувалося гостре протистояння, взаємні звинувачення і психологічна нетерпимість.

Середина 50-початок 60-х pp.

Політика “холодної війни” дещо пом’якшилася. Є намагання врегулювати міжнародні проблеми мирним шляхом. Спостерігається тенденція переходу обох блоків до співробітництва.

1. Відбулося мирне врегулювання війни в Індокитаї.

У 1954 р. в Женеві було підписано угоди про припинення війни.

2. 1955 р. Представники СРСР, США, Великої Британії, Франції підписали мирний договір з Австрією, за яким Австрія проголошувалася незалежною і нейтральною, з її території виводилися окупаційні війська.

3. Квітень 1955 р. Бандунгська (Індонезія) конференція 29 країн Азії та Африки. Вона схвалила принципи мирного співіснування і співробітництва держав з різним суспільним ладом:

• висловила рішучість народів Азії і Африки покінчити з колоніалізмом, підтримувати національно-визвольні рухи;

• засудила агресивні блоки;

• країни — учасниці конференції оголосили про свою позаблоковість;

• вимагала заборони ядерної зброї;

• висловилася за незалежну від “наддержав” політику;

• заборонила використання своїх територій для іноземних військових баз.

4. 1959 р. Відбувся перший візит глави радянського уряду до США.

5. Починається процес роззброєння:

• 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію про роззброєння.

• 1963 р. Підписано Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, під водою, у космосі.

• 1967 р. Було укладено Договір про заборону розміщення ядерної зброї в космічному просторі.

6.1961 р. Виник Рух неприєднання до військово-політичних блоків. Рух неприєднання сприяв:

• розвитку мирного співіснування;

• ліквідації економічної нерівності в світі;

• згуртуванню країн Азії і Африки, що не приєдналися до жодних з воєнних блоків та вели боротьбу за міф і роззброєння;

• боротьбі народів проти колоніалізму, за незалежність.

60-ті pp.

Відновлення конфронтації.

Загострення міжнародної напруженості

1. У СРСР появилася ракетна зброя, що загрожувало безпеці США.

2. 1961 р. Відносини між СРСР і США загострилися у зв’язку з проблемою Західного Берліна і будівництва Берлінського муру.

3. СРСР підписав цілу низку угод про співробітництво з молодими державами Азії та Африки, що визволилися від колоніальної залежності. Ці дії були розцінені на Заході як втручання СРСР. Ведеться боротьба за вплив на країни “третього світу”.

4. 1962 р. Карибська криза, яка була врегульована лідерами СРСР і СЩА. Згідно з домовленостями СРСР вивіз із території Куби свої ракети і бомбардувальники Хл-28, а США зняли блокаду Куби і дали гарантії невтручання у внутрішні справи Куби.

5. 1964-1973 pp. Американо-в’єтнамська війна. ДРВ активно підтримувала та організовувала партизанський рух на території Південного В’єтнаму. США втрутилися у, перебіг подій на півострові, прагнучи стримати поширення комунізму у світі.

На Півдні В’єтнаму діяв півмільйонний американський експедиційний корпус, оснащений новітньою бойовою технікою. Північ В’єтнаму піддавалась інтенсивним бомбардуванням з повітря і моря з боку США. На територію В’єтнаму США скинули 7 млн 850 тис. т бомб, витратили на ведення війни 352 млрд доларів.

У Південно-Східній Азії виникло небезпечне вогнище напруженості, яке тривало до початку 70-х pp., до укладення Угоди про припинення війни й відновлення миру у В’єтнамі, яка була підписана в Парижі 27 січня 1973 р. представниками ДРВ, Республіки Південний В’єтнам, США та Тимчасового революційного уряду, який контролював значну частину території країни.

6. Інтервенція СРСР і його союзників у Чехо-Словаччину у 1968 р. ускладнила міжнародну ситуацію в Європі, показала всьому світовові кризу комуністичної системи.

7. Африканський континент після деколонізації охопила безліч прикордонних війн і конфліктів, в які втручалися і великі держави.

Висновки

1. Народи світу перетворилися на заложників політики “холодної війни”.

2. Існувала загроза нової світової війни.

2.

Середина 80-х pp. Відносини між двома державами — СРСР та США — почали набувати нового характеру, який відповідав сучасним цивілізованим нормам.

Причини встановлення нового характеру відносин між США та СРСР

1. Усвідомлення світовою спільнотою згубності ідеї насильницького розв’язання протистояння між Сходом і Заходом, розуміння фатальності воєнного конфлікту.

2. Економічна неспроможність СРСР та його союзників, економіка яких значно відставала від економіки розвинених демократичних країн.

3. Неоправдані військові затрати важким тягарем лягали на плечі народів.

4. Прихід до влади нового радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим, яке прагнуло припинення “холодної війни”.

5. Політика “нового політичного мислення” у міжнародних відносинах радянського керівництва на чолі з М. Горбачовим, згідно з якою:

• надавалися пріоритети загальнолюдським цінностям;

• світ визнавався єдиним і взаємозалежним;

• СРСР залучався до Гельсінського процесу захисту прав людини;

• обмежувалося виробництво ядерної зброї та її випробування;

• скорочувалися звичайні види озброєнь;

• визнавався за народом кожної країни його власний соціально-економічний і політичний вибір;

• відбувалася деідеологізація та демократизація міжнародних стосунків;

• не допускалося вирішення міжнародних конфліктів за допомогою сили;

• розпочався процес пошуку компромісів у вирішенні світових проблем;

• у міжнародній політиці визнавався принцип взаємної безпеки.

Висновки

1. Вперше за післявоєнну історію вдалося домовитися про початок роззброєння, що було наслідком нового співвідношення сил у світі.

2. Перемога нового політичного мислення у зовнішній політиці СРСР, реальні кроки щодо втілення його в життя привели до завершення на початку 90-х pp. періоду “холодної війни” між Сходом і Заходом.

Значення припинення “холодної війни”

1. Зменшилася загроза виникнення третьої світової війни.

2. Знизилися витрати на гонку озброєнь.

3. Покращилися відносини між державами у різних галузях.

4. Велика увага приділяється гуманітарним аспектам міжнародних відносин і становленню нового загальноєвропейського процесу, єдності світу.

5. СРСР дістав поразку у “холодній війні”, відбувся розпад СРСР і соціалістичної системи.

6. Відбувається становлення єдиного світового ринку, заснованого на ринковій економіці, приватній власності та конкуренції.

Нова геополітична ситуація в світі після завершення “холодної війни” і краху комуністичного блоку

Кінець 80-початок 90-х pp. — крах комунізму у Східній Європі, розпад СРСР й утворення на його руїнах 15 нових незалежних держав. Рухнула система, яка трималася на насильстві, примусі, зневажанні прав і свобод громадян.

З розпадом комунізму зникли:

• “холодна війна”;

• конфронтація “Схід — Захід”;

• двополюсність світу. Різко посилився міжнародний вплив США, який став єдиним військово-політичним лідером світу;

• піднялася хвиля національно-визвольного руху на теренах колишнього СРСР, Югославії. У кривавих конфліктах та війнах розпалася Югославія, цивілізовано розійшлися чехи і словаки, утворивши 1 січня 1993 р. свої національні держави.

1990 р. Створено Європейський банк реконструкції та розвитку, щоб фінансово сприяти розвиткові ринкової економіки країн Східної Європи. Західні країни підтримали нові посткомуністичні уряди кредитами та гуманітарною допомогою.

Травень 1988 — березень 1989 pp. СРСР вивів свої війська з Афганістану.

Квітень — травень 1989 р. Припинила свою діяльність Рада Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).

5-6 липня 1990 р. Лондонська конференція глав держав НАТО прийняла декларацію про радикальні зміни у своїй військовій доктрині. Країни НАТО зобов’язувалися не нападати на інші держави, а ядерне, озброєння оголошувалося “зброєю екстремальної ситуації”.

3 жовтня 1990 р. Відбулося об’єднання Німеччини, що стало великою міжнародною подією, яка змінила політичну карту світу.

19 листопада 1990 р. Підписання учасниками Наради з питань безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ — з грудня 1994 р. ОБСЄ) Договору про звичайні збройні сили в Європі, що визначав колективні рівні НАТО та ОВД.

19-21 листопада 1990 р. Відбулася загальноєвропейська зустріч представників країн — учасниць Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), на якій було прийнято “Хартію для нової Європи”.

Цей документ проголосив закінчення ери конфронтації і розколу Європи та початок епохи демократії, миру і єдності на континенті.

1990 р. Розпочалося виведення радянських військ із Східної Європи.

1991 р. Проголошено нову стратегію НАТО, розпочався процес розширення НАТО на Схід. Посилився вплив США і НАТО на вирішення міжнародних проблем.

1 липня 1991 р. Розпався військово-політичний блок соціалістичних країн — Організація Варшавського Договору (ОВД).

Висновки

1. Народні антитоталітарні демократичні революції в країнах Центральної та Південно-Східної Європи, об’єднання Німеччини, розпад СРСР, зникнення “соціалістичного табору”, припинення “холодної війни” — все це визначило нову розстановку політичних сил в Європі та в світі.

2. Припинення фінансування і підтримки Москвою прокомуністичних режимів ліквідувало напруженість у багатьох районах світу.

Місце країн Центральної та Східної Європи в загальноєвропейському процесі інтеграції Нову європейську безпеку будують за допомогою таких організацій, як ЄС, НАТО, ООН, ОБСЄ. Членами багатьох з цих організацій є країни Центральної та Східної Європи.

1. Найбільш масовою і впливовою світовою організацією є Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка покликана забезпечувати міжнародний мир і безпеку, врегульовувати міжнародні конфлікти. Вона здійснює:

• миротворчі функції, гуманітарну допомогу;

• ліквідацію локальних конфліктів;

• боротьбу зі світовим тероризмом;

• сприяє розвиткові міжнародного співробітництва;

• розв’язує глобальні проблеми сучасності.

2. Лютий 1992 р. 12 країн — учасниць “Спільного ринку” підписали в Маастрихті (Нідерланди) договір про Європейський Союз (ЄС).

Нині членами ЄС є 25 країн Європи. Умови вступу до ЄС:

• стабільність державних і громадських інститутів;

• гарантії демократії, верховенство закону, дотримання прав людини;

• нормально функціонуюча ринкова економіка;

• здатність витримати конкуренцію всередині єдиного ринку.

Сьогодні ЄС — це 30% світового ВВП і 20% світової торгівлі. Різниця доходів на душу населення між найбільш і найменш розвиненими країнами у ЄС становить 5:1.

3. Організація Північноатлантичного пакту (НАТО). Припинення “холодної війни” привело до трансформації НАТО, яка слугує військовою силою системи колективної безпеки, відіграє важливу роль у підтримці миру і безпеки в Європі та світі.

4. 1994 р. НБСЄ перетворилася на постійно діючу Організацію з питань безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ, штаб-квартира у Відні), яка виступає гарантом суверенітету та цілісності кордонів європейських держав.

5. Країни Південно-Східної Європи прагнуть створити свої регіональні організації. Вони об’єднані в такі організації:

• Вишеградський блок (1991 р. — Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина);

• Центральноєвропейська ініціатива (1989 р. — членами цієї організації є всі країни регіону, за винятком Югославії. Україна є членом цієї регіональної організації з 1996 р.);

• Організація Чорноморського економічного співробітництва (1992 p.);

• Центральноєвропейська зона вільної торгівлі (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, Хорватія).

Висновки

1. На сьогодні йде перебудова відносин у світі, зміна структур міжнародних організацій, подальший перебіг Гельсінського процесу.

2. Центральна та Східна Європа поступово посіла своє місце в новому балансі сил, що визначає сучасний світовий порядок.

3. Відбувається суперечливий, але динамічний процес створення єдиної Європи через зближення її західної і східної частин.

Домашнє завдання: Опрацювати конспект урока і відповісти на тести до 27 травня!!!

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=980265

Тема: Світ наприкінці 20- на початку 21 століття. Боротьба з міжнародним тероризмом.(2.04)

Домашнє завдання: опрацювати відповідний парграф підручника.

Тема: Розвиток  культури (1945-початок 21 століття)(9, 16, 23,30 квітня)

Постіндустріальне суспільство — це нова стадія суспільного розвитку, що приходить на зміну традиційному індустріальному суспільству, це найрозвиненіша людська цивілізація, що виникає внаслідок інформаційно-комп’ютерної революції, в центрі якої стоїть людина з її талантом, професійно-кваліфікаційними навичками, сукупністю знань, і базується на інформаційних технологіях, комп’ютеризації, автоматизації, роботизації всіх сфер життя суспільства, організації управління на новітній системі зв’язку.

Індустріальне суспільство було зорієнтоване на збільшення матеріального продукту за рахунок додаткової енергії, сировини, праці.

Постіндустріальне суспільство передбачає посилення знань, інформації, використання відновлених видів енергії, захист довкілля. Основна маса населення зайнята у сфері послуг. Причини перетворення індустріального суспільства в пост-індустріальне:

• НТР;

• демократичний розвиток провідних держав світу, політична свобода особи;

• ринкова економіка, економічна свобода особи і соціальної групи;

• синтетичний розвиток новітніх технологій;

• зростання ролі та значущості інтелекту у вирішенні всіх суспільних проблем;

• мирне вирішення взаємних конфліктів.

Основні ознаки постіндустріального суспільства:

• визначальна роль теоретичних знань;

• підвищення вимог до загальноосвітньої та спеціальної підготовки людей, їх культурно-технічного рівня;

• утвердження концепції безперервної освіти;

• провідна роль розвитку науки;

• створення й використання новітніх технологій.

• доступ громадян до будь-якої інформації (крім державних секретів, визначених законом);

• науково-технічна та інша інформація — головний чинник суспільного розвитку, найдорожчий продукт людської діяльності;

• створення економіки послуг;

• існування високого рівня соціального захисту при соціальній нерівності;

• переважання в управлінні держави науково-технічних спеціалістів;

• розвиток інформаційних технологій.

У 70-80-х pp. прихильники концепції формування “постіндустріального суспільства” під впливом нового етапу НТР заговорили про його еволюцію в “інформаційне суспільство”.

Теорію створення “інформаційного суспільства” ще в 1945 р. висунув японський соціолог Л. Масуда, який вважав, що в майбутньому класи заміняться “інформаційним співтовариством”, які співпрацюватимуть між собою через обмін знаннями та інформацією.

Теорії “постіндустріального суспільства” розробляли і популяризували американські соціологи Даніель Белл, Уільм Ростоу, Зігмунд Бжезінський, французький соціолог Жан Фурастьє та ін.

Основні центри постіндустріалізму — США, Західна Європа, Японія.

Культура — це сукупність практичних, матеріальних і духовних надбань суспільства, які виражають рівень його історичного розвитку, втілюються в повсякденній діяльності людини, відображаються в її соціальних, моральних, естетичних та інших характеристиках.

Умови розвитку культури

1. Друга світова війна привела до значних суспільно-політичних змін, що відбувалися в світі в післявоєнні роки.

2. У 50-80-х pp. XX ст. відбувалося подальше поглиблення політичного, військового, ідеологічного протистояння двох соціально-економічних систем — капіталістичної і соціалістичної, тривала “холодна війна”.

3. Національно-визвольна боротьба поневолених народів за скинення чужоземного панування, ліквідацію національного і колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.

Деколонізація Азії, Африки, вихід нових держав на самостійний шлях розвитку сприяли як національному відродженню, так і взаємовпливам культур різних народів.

4. Економічна взаємозалежність, прискорення процесу утворення міждержавних організацій світового і регіонального масштабів, зокрема, і міжнародних культурних Організацій, що сприяло не лише економічному, а й культурному співробітництву.

5. Досягнення науково-технічного розвитку, яке мало значний вплив не лише на науку, техніку, виробництво, а й на всі аспекти суспільства, на матеріальну і духовну діяльність людини.

6. Урбанізація, що призвела до масового переселення людей у міста і відірвала їх від традиційної культури.

7. Бурхливий розвиток засобів масової інформації (газети, журнали, радіо, телебачення). Культурні процеси стали більш досконалими і доступними народним масам.

8. Бурхливий розвиток відеоіндустрії, зумовлений зростанням НТР. Втручаючись у сферу культури, побуту й дозвілля, НТР стимулює духовний розвиток, виступає могутнім прискорювачем прогресу.

9. Поява нових форм передачі культурної інформації (система “Інтернет”). Зростає кількість користувачів “Інтернет”. Тільки в США вона становить 40 млн осіб.

10. Національні, релігійні, соціальні особливості різних регіонів та народів. Взаємопроникнення культур народів і регіонів.

Регіон — територія, яка характеризується комплексом притаманних їй ознак.

11. Проникнення на територію посткомуністичних країн західноєвропейської та північноамериканської культурних традицій.

Загальні риси розвитку культури

1. Індустріалізація культури.

Культура стала галуззю великого серійного виробництва, що базується на ринкових засадах та промислових технологіях, споживачем якого стає все суспільство. Індустріалізація дала людству досконалі технічні засоби, новітні технології й створила нові умови для тиражування й передачі культурної інформації про концерти, конкурси, фестивалі, експозиції. Випуск навчальної та художньої літератури, аудіо-та відеокасети, організація кіноконцертної діяльності стали продуктами сучасної індустрії.

2. Технізація культури.

Залежність культури від рівня та характеру машинних технічних засобів, які прискореними темпами розвиваються, при виробництві та передачі культурної спадщини. Тепер комп’ютери можуть створювати витвори мистецтва. Особисті якості митця відіграють другорядну роль.

3. Інформатизація культури.

Надання духовному виробництву інформативного характеру, прогрес у поширенні інформації, використання інформаційних технологій (“Інтернет”, цифрові записи тощо).

4. Урбанізація культури.

Споживачем культурної продукції здебільшого є міста, де зосереджені великі маси людей. У більшості сіл не створені необхідні умови для поширення культурної продукції. У 90-х pp. міське населення становило до 40%, а в розвинених країнах — 70-80%.

5. Космізація культури.

Полягає в усвідомленні нею загальної (космічної) єдності людини та навколишньої природи, єдності Землі із космосом, появі нових, пов’язаних із освоєнням космосу, наук.

6. Екологізація культури.

Культура повинна бути спрямована на охорону навколишнього середовища, подолання негативного впливу на природу сучасної промисловості. Значні наукові сили світу переключилися на проблеми захисту навколишнього середовища.

7. Глобалізація культури.

Нині у суспільстві поширюється усвідомлення глобалізації соціальних і культурних процесів у сучасному світі, коли певні досягнення західноєвропейської, північноамериканської, східної, латиноамериканської, африканської культур стають загальноприйнятними для всього людства. Це сприяє активному діалогу культур Заходу і Сходу. Йде пошук точок дотику, взаємодії та трансформації.

Ідеї космічної єдності всієї природи (живої й неживої) присутні у східних релігіях, у східній філософії Індії, Японії, Китаю. Ці ідеї східної культури сприймаються на Заході. На Заході поширюються елементи латиноамериканської та африканської культур, їх динамічність, ритми тощо.

Кращі характерні риси західної культури — існування демократії та громадянського суспільства, орієнтація на новизну, повага до людської особистості, ідеали свободи, рівності, справедливості, дотримання прав людини, толерантність тощо — запозичують країни Азії, Африки, Латинської Америки, посткомуністичні країни. Отже, розвиваються національні культури, здійснюється взаємопроникнення культур різних регіонів світу, синтез культур.

Толерантність — терпимість до чужих думок і вірувань.

8. Гуманізація культури.

Це процес посилення уваги до життя окремої людини, вивчення великих можливостей людини, розуміння само-цінності людини.

9. Взаємозв’язок і співвідношення “масової” та “елітарної” культур.

“Масова культура” — загальна характеристика типу культури, яку перетворено в індустріально-комерційну форму виробництва, у потужну індустрію розваг для поширення стандартних духовних благ, щоб підкорити свідомість мас і пропагувати певні цінності та певний спосіб життя. Вона культивує видовищність, розважальність, для більшості населення доступна, дешева, дає можливість із мистецтва робити шоу, а тому викликає захоплення найбідніших і середніх верств населення. “Масова культура” розрахована на широкого глядача без спеціальної підготовки.

“Елітарна” культура — це культура “високого духу” групи людей з певною підготовкою для сприйняття. Вона вимагає високого рівня інтелекту для глядача і слухача, його широкої ерудиції та глибоких знань.

10. Пошук нових форм естетичного вираження. Виникають різноманітні школи, течії, стилі і напрямки розвитку культури.

Освіта

Освіта — засвоєння і накопичення теоретичного практично необхідного знання, навичок і досвіду, накопичених попередніми поколіннями людей.

Розвиток системи освіти — одна із найважливіших сфер діяльності держави, яка повинна забезпечувати державні пріоритети у галузі освіти, дбати про своє майбутнє.

Проблеми розвитку освіти в зарубіжних країнах

1. Освіта на сучасному етапі стає визначним фактором культурно-історичного прогресу. Рівень культурного розвитку сучасних країн визначається рівнем освіти.

2. Інформаційно-комп’ютерна революція значно підштовхнула розвиток системи освіти, яка дає необхідні знання, інформацію, готує людей до життя і діяльності.

3. Обов’язкове навчання дітей шкільного віку закріплено в законодавствах багатьох країн світу.

4. Усвідомлення вирішальної ролі освіти у розвитку суспільства зумовило проведення реформ в освітній системі, щоб встановити відповідність між освітою і суспільними потребами, зближення її з наукою і виробництвом. Відбувалася модернізація змісту та методів навчання, створювалися якісно нові навчальні заклади. Зверталася увага, щоб процес навчання не зводився лише до передачі суми знань, а розвивалися такі якості, як ініціативність, мобільність, самостійність мислення.

5. У передових країнах світу значно зросли витрати на освіту, що дає змогу створювати нові навчальні заклади всіх рівнів та оснащувати їх необхідним обладнанням. Комп’ютери, аудіо-, відеотехніка, різноманітні прилади стали невід’ємною частиною навчання дітей в передових країнах, особливо в престижних, елітних школах.

У США за останні 30 років витрати на освіту зросли в 20 разів.

6. З’явилися нові, доступні для всіх бажаючих навчальні заклади: коледжі, спеціальні школи тощо.

7. Вища школа у розвинених країнах пріоритет надає не вузькоспеціальній, а загальнонауковій і загальногуманітарній підготовці фахівців, здатних не тільки до виконавчих функцій, а й насамперед до організації та управління, вміння охопити весь процес виробництва, вивчити всі його аспекти.

8. Інтенсивний обмін досвідом зблизив системи вищої освіти і виробив світовий стандарт якості підготовки спеціалістів.

9. У провідних державах світу розроблено концепцію безперервної освіти, що дає можливість змінювати професію і фах упродовж усього життя. Створюються різні центри, курси підготовки і перепідготовки.

У США фірми, беручи на роботу, враховують такі якості:

• високі знання;

• бажання і вміння перевчатися;

• творче мислення;

• уміння приймати рішення;

• комунікабельність;

• уміння працювати в групі.

10. Високим рівнем освіти відзначаються посткомуністичні країни, хоч у них є багато проблем.

11. Відбуваються інтеграційні процеси в освіті:

• у системі управління ЄС створено Центр досліджень у галузі освіти, який розробляє стратегію нововведень у навчальний процес, засновує експериментальні міжнародні школи;

• створюються різноманітні фонди для освіти;

• при ЄС працює Комітет з освіти, діє кілька програм з освіти:

“ЗРАЗМУС” — розширення обміну студентами; “ЛУНГВА” — стимулювання вивчення іноземних мов, які є державними в країнах ЄС.

Проблеми розвитку освіти

1. Масова неграмотність у країнах, що розвиваються:

• в деяких країнах (Непал, Іран, Індія) частка грамотного населення становить лише 20%:

• в Афганістані, Судані, Чаді — лише 10%;

• на Азію, Африку, Латинську Америку припадає 95% неграмотного дорослого населення.

2. У 30 країнах, що розвиваються, відсутнє законодавство про обов’язкову освіту, а в 48 — рівень обов’язкової освіти обмежується 5-6 роками.

3. У слаборозвинених країнах існує невідповідність освіти потребам суспільства.

4. У розвинених країнах:

• потреби систематизації знань суперечать програмному перевантаженню навчальних курсів;

• з’являються нові науки, а освіта не завжди встигає за швидким її розвитком.

5. Для колишніх республіках СРСР, а тепер незалежних держав, характерний залишковий принцип фінансування освіти.

6. Ще в багатьох країнах, особливо пострадянських, кількісний розвиток шкільництва не супроводжується належним підвищенням якості знань.

7. Комп’ютеризація, яка є одним з основних чинників модернізації навчання, не стала загальною, особливо у слаборозвинених країнах.

8. Розрив у рівнях освіти населення індустріальних держав і країн, що розвиваються, на сучасному етапі не тільки не скоротився, а , навпаки, збільшився за рахунок великої народжуваності в цих країнах.

Наука

Наука — це система знань про світ, суспільство, людину. Наукові відкриття першої половини XX ст. підготували міцну основу для розвитку науки і техніки у провідних країнах світу у післявоєнні роки.

Особливості розвитку науки в другій половині XX ст.

1. Наука другої половини XX ст. розвивалася в умовах розгортання науково-технічної революції.

2. Відбувається ріст наукових знань, що охопив мікро-і макрорівень.

На мікрорівні розвивались:

• молекулярна біологія;

• ендокринологія;

• нейрофізіологія;

• вивчення механізму генетичної спадковості й мінливості.

На макрорівні найбільш важливе відкриття було зроблено в Кембріджському університеті в 1953 р.

Джемс Уотсон і Франсіс Крік зуміли розшифрувати ДНК.

3. Різко скоротився період від наукового винаходу до впровадження його у виробництво.

4. Успіхи були досягнуті в усіх галузях науки:

• математика забезпечила прогрес електронно-обчислювальної техніки;

• ядерна фізика — атомної енергетики;

• хімія — появу нових (штучних) матеріалів із запрограмованими властивостями, які значно перевищують своїми якісними характеристиками природні, тощо.

5. Особлива увага приділялася ядерній фізиці, результати досліджень якої використовувалися переважно для військових потреб.

Наприкінці 1942 р. в Колумбійському університеті (Чикаго, США) Е. Фермі запустив у дію перший у світі ядерний реактор.

У 1943 р. у США було розпочато промислове виробництво збагаченого урану-235 і плутонію.

16 липня 1945 р. американці вперше випробували атомну бомбу в пустелі штату Нью-Мексико, а 6 і 9 серпня 1945 р. вони скинули атомні бомби на японські міста Хіросіму і Нагасакі. У цьому ж напрямку працювали і вчені СРСР, де випробування атомної бомби було здійснено у 1949 р.

6. Починаючи з 50-х pp., вчені розпочали використання технологій, розроблених у процесі створення атомної бомби, для будівництва атомних електростанцій.

У 1954 р. в СРСР дала струм перша атомна електростанція.

7. Значні успіхи досягнуті у дослідженні космосу:

• 4 жовтня 1957 р. в СРСР запущено перший у світі штучний супутник землі, який започаткував освоєння людиною космічного простору;

• 1959 р. Радянські супутники досягли поверхні Місяця, третій із них сфотографував зворотний бік Місяця і передав фотографії на Землю;

• 12 квітня 1961 р. Перший радянський космонавт Ю. Гагарін облетів Землю на космічному кораблі “Восток-1”;

• в наступні роки здійснюються індивідуальні та групові польоти радянських і американських космонавтів;

• здійснюються запуски космічних станцій до Місяця, Марса й Венери;

• 20 липня 1969 р. американські космонавти Н. Армстронг, М. Коллінз, Е. Олдрін на космічному кораблі “Аполлон-11” досягли місяця, а 21 липня Н. Армстронг і Е. Олдрін успішно здійснили заплановану посадку на Місяць, де пробули дві з половиною години та провели необхідні спостереження і взяли зразки ґрунту;

• у листопаді 1969 р. американські космонавти Е. Конрад, Р. Гордон, А. Бін на кораблі “Аполлон-12” здійснили новий політ на Місяць і висадилися на його поверхню;

• у 80-90-Х pp. здійснюються пілотовані космічні польоти, використовуються орбітальні станції для розв’язання наукових завдань, запускаються автоматичні космічні апарати для дослідження планет Сонячної системи.

8. Могутні радіотелескопи забезпечили прорив людського розуму в далекі галактики і допомогли відкрити такі явища еволюції зоряної матерії у Всесвіті, як пульсари, квазари, “чорні діри” тощо.

9. Надзвичайні перспективи відкрилися перед людством з розвитком кібернетики, основи якої заклав американський учений Н. Вінер. У СРСР значний внесок у кібернетику зробив київський математик В. Глушков.

ЕОМ сприяли швидкому отриманню, обробці й передачі інформації. Після 1949 р. вже змінилося п’ять поколінь ЕОМ.

10. Лідером у науці є США, на які припадає 70% кількості вчених — лауреатів Нобелівської премії.

11. Природознавство вперше стало надійною основою технічного прогресу. Значна частина відкриттів у біології була результатом інтеграції цієї науки з фізикою, хімією. Виникли нові напрямки: біофізика, біохімія, радіаційна біологія, космічна біологія, біотехнологія.

12. Значного прогресу досягнуто в медицині. Здійснюються успішні операції з пересадки серця, вдалося покінчити з інфекційними хворобами: чумою, холерою, віспою і т. д.

13. Розвиток електроніки та радіотехніки викликав революцію в засобах зв’язку. У повсякденне життя увійшли нові засоби зв’язку — радіотелефони, сотові, мобільні, супутникові телефони, телетайп, телефакси тощо.

14. З’явилася нова та ефективна система передачі інформації — “ Інтернет”.

15. Значна увага приділяється розвитку філософії та її ролі у сучасному світі, яка здатна допомогти людині, в розвитку творчого мислення, в розумінні смислу існування, у самовдосконаленні.

Основною тенденцією розвитку філософії на сучасному етапі є намагання домогтися цілісного вивчення людини, проблем людської свідомості, логічного знання тощо. Всесторонне розуміння людського досвіду можливе лише на шляху взаємозбагачення світової філософської думки, постійне вивчення культур кожного регіону, кожного народу.

Проблеми розвитку науки

1. Розкол світу в післявоєнні роки на два табори, що протистояли один одному, спричинили значні витрати на гонку озброєнь. Мілітаризація науки, викликана гонкою озброєнь, перешкодила розв’язанню глобальних проблем сучасності: боротьбі з бідністю, голодом, неписьменністю, невиліковними хворобами.

2. Незважаючи на успіхи в медицині, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. У 1982 р. зареєстровано перший випадок захворювання на СНІД, який назвали “чумою XX століття”. Хвороба швидкими темпами поширюється По планеті, створюючи велику загрозу людству.

3. До небажаних наслідків можуть призвести досягнення медицини і генної інженери в руках аморальних людей (біологічна зброя, клонування тощо). Є неодноразові спроби окремих диктаторів або терористів одержати зброю масового знищення людей.

4. Революція засобів комунікації та інформації створює технічну можливість маніпулювати масовою свідомістю.

5. Науково-технічна революція висунула на перший план проблему виживання людини, бо забруднюється навколишнє середовище, порушується екологічна рівновага, дедалі більше виявляються шкідливі наслідки гонки озброєнь, розвитку ядерної енергетики тощо.

6. Спостерігається нерозумне використання наукових винаходів. Дедалі більше молоді потрапляє в залежність від Інтернету, що становить серйозну соціально-психологічну проблему.

7. На розвиткові гуманітарних наук негативно позначилося ідеологічне протистояння демократії та тоталітаризму. В тоталітарних державах насаджувалася єдина ідеологія, а тому гуманітарні науки були приречені на пристосовництво для виживання.

Лише наприкінці 80-на початку 90-х pp. минулого століття з перемогою народно-демократичних революцій у Центральній і Південно-Східній Європі, з розпадом СРСР виникли передумови для їх розвитку, яким належить вирішальна роль у будівництві демократичних суспільств. Однак і нині в комуністичних країнах (Китай, Північна Корея, Куба) та в тоталітарних державах (Лівія, Сирія, Судан та ін.) не створено нормальних умов для розвитку гуманітарних наук.

Роль науки у розв’язанні глобальних проблем сучасності

Наука сприяє:

• піднесенню продуктивності праці, а отже, вирішенню проблем продовольства, голоду;

• збільшенню випуску товарів масового споживання;

• зміні характеру праці, яка набуває дедалі більшої інтелектуальності;

• розробці нових методів лікування хвороб;

• дослідженню освоєння Світового океану, космосу, а це вирішення проблем сировини, необхідних ресурсів, продовольства;

• розробці технології зміни властивостей організму шляхом трансформаційного генного коду, що дуже важливо для лікування невиліковних раніше хвороб.

Література

Події, що вплинули на розвиток літератури

1. Трагічні наслідки Другої світової війни.

2. Розкол світу на два табори, з ідейним та ядерним протистоянням.

3. Глибокі екологічні та соціально-політичні проблеми, породжені науково-технічною революцією.

4. Глибокі зміни в суспільній свідомості.

5. Багато народів стали на шлях самостійного розвитку, що сприяло розвиткові національних літератур.

6. Антагонізми сучасної цивілізації.

7. Взаємопроникнення культур різних регіонів.

Основні напрямки в розвитку літератури зарубіжних країн у повоєнні роки

Друга половина XX ст. відзначилася взаємодією і протиборством двох тенденцій — реалістичної і модерністської. Реалізм — відображає реальність, відгукується своїми творами на найболючіші проблеми людства і залишається одним з найпоширеніших напрямків у літературі в післявоєнні роки.

Модернізм (від фр. modernisme — новітній, сучасний) — загальне позначення напрямків і течій літератури й мистецтва в післявоєнний час. Модернізм конструював особливу художню реальність.

Для модернізму в літературі характерно:

• міфологізація;

• радикальний розлом сюжету в часі й просторі;

• хаотичність;

• суб’єктивне зображення реальності.

РЕАЛІЗМ

Письменники, у творчості яких переважала антифашистська тематика

Вольфганс Берхерт. Західнонімецький письменник, який у своїх творах показує страждання від національного і соціального приниження, голоду, безпритульності (романи “Ввечері ворони відлітають додому”, “Кава без смаку”, драма “За дверима”).

Він писав романи від імені покоління, яке перенесло жахи війни і повернулося до розореної й окупованої країни. Засуджує трагічні наслідки війни, її злочинний характер для мільйонів людей. Антивоєнною і гуманістичною направленістю відзначається його ліричний збірник “Одуванчик”. Своєю творчістю він поклав початок західній антифашистській літературі.

Робер Мерль. Французький письменник, який змальовує жахливі роки фашистської окупації Франції, героїчний рух Опору французького народу. У романі “Смерть — моє ремесло” змальовує історію Німеччини першої половини XX ст. через долю Рудольфа Ланга, що став комендантом концтабору, професійним убивцею. З величезною силою ненависті в романі зображено Освенцім. Намагався проаналізувати причини національної катастрофи.

Бернхард Келлерман. Німецький письменник-реаліст. Після розгрому фашизму був надрукований у Західній Німеччині його антифашистський роман “Танець смерті”.

Хане Фаллада. Німецький письменник. Написав антифашистський роман “Кожний помирає на самоті” про опір фашизму простих людей Німеччини.

Жан Лаффіт. Французький письменник, який пройшов шлях в’язня гітлерівських концтаборів. У книзі „Живі борються” з документальною точністю розказав про "людей, які в тяжких умовах концтаборів продовжували боротьбу.

Соціально-психологічні романи

Ельза Тріоле. Французька письменниця. Народилася в Росії. Перші твори написані російською мовою (“На Таїті”). Написала цикл соціально-психологічних романів (“Нейлоновий зек”). Здійснювала переклади як французької, так і російської поезії.

Альберто Моравіа. Італійський письменник. Написав соціально-психологічні романи “Байдужі”, “Римлянка”, “Нудьга”. Випустив збірник оповідань “Рай”.

Моріс Дрюон. Французький письменник, створив трилогію соціальних романів “Кінець людей”. Через долю кількох сімей показав долю всього суспільства, його моральний розклад, де люди зневажають один одного і перемагає той, хто більш безжалісний і цинічний.

Морально-етичні романи

Чарльз Сноу. Англійський письменник, вчений-фізик і громадський діяч. Написав цикл реалістичних романів “Чужі та брати”, “Повернення додому”, “Коридори влади”, “Пора надій”, “У всій їх мудрості” та інші, в яких піднімає морально-етичну проблематику. В цих романах показано життя англійського суспільства протягом півстоліття. Переконаний противник модернізму.

Джон Апдайк. Американський письменник. Пише прозу, оповідання, романи, повісті. Змальовує побут та психологічні нюанси вічних проблем і сучасний моральний клімат у суспільстві. У романі “Кентавр” змальовує безсмертя добра і його трагедійність.

Курт Воннегут. Американський письменник. Написав романи “Утопія 14”, “Люлька для кішки”, “Бойня номер п’ять”. Розкриває суперечності науково-технічної революції, критикує західну філософію “технічного оптимізму”, реалізація якої може призвести до соціальних катаклізмів, морального виродження або фізичної загибелі суспільства.

Джон Селінджер. Американський письменник, який змалював конфлікт молодого покоління з практицизмом і споживацькою ідеологією старшого покоління у повісті “Над прірвою у житі”.

Грем Грін. Англійський письменник, один із визначних письменників другої половини XX ст., твори якого відзначаються психологізмом (“Подорож із моєю тіткою”), політичною актуальністю (“Тихий американець”, “Комедіанти”), складною етичною проблематикою (“Влада і слава”), соціальною гостротою психологічних характеристик, яка поєднується з цікавістю до загальнолюдських проблем щастя, обов’язку, честі, совісті. У своїх творах розглядає питання про мету людських вчинків, про сенс життя, про право людини брати на себе відповідальність за долю інших людей (“Суть справи”). Автор досліджує глибини людської психології.

Ерве Базен. Французький письменник. Написав романи “Гадюка в кулаці”, “Смерть коня”, “Родина Резо” в жанрі родинної хроніки. Конфлікти, що виникають у сім’ї між поколіннями, які сповідують різні моральні принципи, показують тісну взаємодію людини з суспільством, із тими протиріччями, якими наповнене суспільство.

Роберт Уоррен. Американський письменник-публіцист, написав роман “Вся королівська рать”, в основу якого покладено історію кар’єри аморального політика-демагога, для якого не існує ніяких суспільних і етичних норм, переконаного, що для завоювання влади підходять усі засоби. Цей роман актуальний для багатьох нечесний політиків і нині.

Неореалізм

Неореалізм — напрямок в літературі й мистецтві другої половини XX ст. Відстоювали ідеї соціальної справедливості, зображували просту людину буржуазного суспільства.

Васко Протоліні. Італійський письменник. Автор “Повісті про кохання” і роману “Метеляло”.

Альберто Моравіа. Італійський письменник. Відомий своїми “Римськими оповіданнями”.

Луї Арагон. Французький письменник і громадський діяч. Написав романи “Загибель серйозно”, “Реальний світ”, у яких змальовує факти, події різних років, справжніх і літературних. Правдиво, з переконливим психологізмом передає стан розгубленості, безпорадності, самотності.

Соціалістичний реалізм

У країнах соціалістичного табору примусово нав’язувався метод соціалістичного реалізму, головним змістом якого було утвердження державної винятковості СРСР, що приводило до схематизму, пропаганди комуністичних ідей, повної підтримки правлячої партії.

Для радянської літератури другої половини XX ст. характерні такі напрямки творчості.

1. Твори на “виробничу” тематику, в яких показано героя — новатора, борця за технічний прогрес, що одержує перемогу над консерваторами з допомогою партійних органів.

2. У творах про війну показано героїзм і мужність радянських людей та керівну і спрямовуючу роль Комуністичної партії. Письменники, які зверталися до проблем села, описували про життя людей у російській глибинці (С. Залигін).

3. Письменники “екологічної прози”, стурбовані збереженням навколишнього середовища в умовах НТР (В. Астаф’єв “Цар-риба”, В. Распутін “Прощання з Матьорою”, Б. Васильєв “Не стріляйте у білих лебедів”).

4. Тих письменників, які намагалися відійти від ідеологічних штампів, переслідували, засуджували, висилали за кордон (Ю. Даніель, А. Синявський, В. Некрасов, О. Солженіцин).

5. Особливо переслідувалася в СРСР література національних республік, яким приписувався “націоналізм”. Інакомислення, пропаганда любові до рідного краю і рідного народу трактувалися як злочини проти “пролетарського інтернаціоналізму”.

Реалістична література в країнах Азії, Африки й Латинської Америки

Національно-визвольний рух народів Азії та Африки, виникнення нових держав прискорили розвиток національних культур колишніх колоніальних народів. Для цієї літератури характерний показ політичного, релігійного, національного життя, народних традицій, патріархальних відносин. У своїх творах письменники показують національне і соціальне прозріння особистості, становлення активного борця за гуманізм і прогрес.

На особливу увагу заслуговує розвиток літератури народів Африки. Африка являє собою строкату картину самобутніх національних культур. Африканські народи мають багаті традиції усної народної творчості, але в розвитку писемної творчості спостерігається величезна нерівномірність, бо на різному етапі розвитку перебувають африканські країни. В Африці налічується понад 6000 мов і діалектів. У Гані, Ліберії, Сенегалі, Камеруні та інших країнах створено письменницькі організації.

Латинська Америка являє собою велику різноманітність і багатство національних культур.

Яшпал. Індійський письменник. Писав на мові хінді. Написав романи “Товариш Дада”, “Товариш по партії”, дилогію “Брехлива правда”. Темою більшості його творів є національно-визвольна боротьба індійського народу.

Нгуен Дінь Тхі. В’єтнамський письменник. Написав повість “Вперед, в атаку”, збірку віршів “Солдат”, дилогію “Рушатські береги”.

Абе Кобо. Японський письменник, у творчості якого звучать мотиви трагічної самотності творчої особистості в сучасному світі. Написав морально-філософські твори “Чуже обличчя”, “Спалена карта”, “Людина — ящик”.

Катеб Ясін. Алжирський письменник, пише свої твори французькою мовою. Змальовує жіночий образ як символ революційного народу і батьківщини у поемі “Неджма” і в однойменному романі. Обидва твори мають фольклорну основу. У тетралогії “Кільце репресій” висловлює думку про необхідність народного повстання.

Габріель Гарсіа Маркес. Всесвітньо відомий колумбійський письменник. Написав романи “Осінь патріарха”, “Хроніка оголошеної смерті”, “Любов під час чуми”, в яких виступає проти будь-якої тиранії. Світову славу приніс йому роман “Сто років самотності”, у якому автор використовуючи фольклорно-міфологічні мотиви, створив фантастичний світ, де осмислює розвиток людства взагалі. Письменник сатирично показує диктатора і його владу: в офіційній пропаганді, в народному поголосі і в реальності. Романи порушують питання про особисті якості правителя.

“Антиколоніальний роман”

Поширений у 50-60-х pp.

З початку 70-х pp. втратив свою актуальність внаслідок розпаду колоніальної імперії.

Джеймс Олдрідж. Англійський письменник, який доказав загальний протест демократичних мас проти колоніалізму. Написав такі твори на цю тематику: “Дипломат”, “Не хочу, щоб він помирав”, “Останній вигнанець”. Змальовував період визвольної війни в Єгипті.

Десмонд Стюарт. Англійський письменник, написав антиколоніальні романи “Леопард у траві”, “Жінка в облозі”. В трилогії “Зміна ролей” (“Кругла мозаїка”, “Єгипетський рахунок”, “Мамелюки”) змалював розпад Британської імперії.

МОДЕРНІСТСЬКІ ТЕЧІЇ

Авангардизм — напрямок у художній культурі, який виник у першій половині XX ст. і був поширений і в післявоєнний час. Авангардисти заперечували існуючі норми і традиції, критикували традиційні форми і стилі. Авангардизм тісно пов’язаний з модернізмом. Посилюється вплив модернізму та авангардизму.

А. Адамов — французький драматург, який писав п’єси в дусі авангардизму (“Пародія”, “Вторгнення”, “Весна 71-го року”).

Екзистенціалізм — модерністська течія, якій властиве трагічне відчуття безглуздості навколишнього світу, показ необхідності робити вибір перед долею, зображення абсурдності життя. Радикально заперечується реалізм. Дійсність сприймається як фарс, протест, як царство відносності, заперечується безумовні істини.

Ця течія філософськи обґрунтовує можливість створення для людини світу абсолютної свободи від соціального буття.

Альбер Камю. Французький письменник, філософ, близький до екзистенціалізму. В повісті “Посторонній” — тема абсурдності життя. В антифашистському романі-притчі “Чума” розкриває проблему виконання обов’язку в умовах страшного суспільного лиха. Вища мужність людини бачиться йому в боротьбі з беззмістовним буттям. У творі боротьба людини з безглуздістю життя постає як боротьба з тим, що несе з собою смерть.

У філософських книгах “Міф про Сазіра”, “Людина, яка збунтувалася” показує марні спроби подолати відчуженість від світу. У п’єсі “Облога” проповідує, що життя — це круговорот і рухається від поганого до ще гіршого, а потім знову повертається до поганого. Творчість Камю — суперечливий сплав гуманістичних та індивідуалістських тенденцій. У 1957 р. одержав Нобелівську премію.

Жан-Поль Сартр. Французький письменник, філософ і публіцист. Глава французьких екзистенціалістів. У своїх творах “Мертві без поховання”, “Мухи”, “Дороги свободи”, “Мур”, “Побут і ніщо” протиставляє об’єктивне і суб’єктивне, свободу і необхідність. Основні теми художніх творів — це самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття.

Через його творчість проходить думка, що типові обставини XX ст. обмежують свободу вибору, часто перетворюють людину в співучасника злочину або злочинця.

Теннессі Уильяме. Американський драматург. Його твори “Трамвай бажання”, “Драконова країна” про страждання одиноких поетичних натур у черствому, прагматичному, нестерпному оточенні.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme — надреалізм) — модерністська течія XX ст., яка проголосила джерелом літератури і мистецтва сферу підсвідомості (інстинкти, сни, галюцинації), а його методом — розрив логічних зв’язків, заміна їх суб'єктивними асоціаціями. Прихильники цієї течії вважають, що справжня або “найвища реальність” не збігається з реальним світом, який оточує нас. Не розум, а “підсвідомість” може проникнути в приховану від нас “найвищу” реальність. А тому письменник повинен поринути у безодню підсвідомого, дати волю інстинктам, снам і зафіксувати на папері ті слова, асоціації, які в нього виникають.

Айріс Мердок — англійська письменниця, яка зображує людину загубленою та самотньою у світі хаосу, показує, що все у світі вирішує “сліпа сила долі” (“Замок на піску”, “Дика троянда”, “Єдинорог”).

Антироман або неороман (“новий роман”). Цей напрямок у літературі виник у середині 50-х pp. в індустріальних країнах, в яких відбувається відхід від “традиційного роману”. Це різновидність модерністської прози. Основа “антироману” — відмова від логічної та психологічної послідовності у розвитку сюжету, пояснення, що людині дано пізнати тільки окремі фрагменти, але не дано зрозуміти ціле, головне. Для їхньої творчості Характерним є відмова від ідейності та соціальної відповідальності.

Франсуаза Сатан — французька письменниця. Написала романи “Здрастуй смуток”, “Чудові хмари”, “Чи любили ви Брамса”, “Небагато сонця в холодній воді”, які користуються великою популярністю серед молоді. Головні герої цих творів — молоді люди, самотні, які знемагають від нудьги, вільні від “елементарної моралі”, існують у бездіяльності. Основна тема незавершеної трилогії “Дорога свободи” п’єси “Диявол і Господь Бог” — самотність, пошук абсолютної свободи.

Наталі Саррот — французька письменниця, яка очолила психологічну галузь “нового роману”. Написала “Портрет невідомого”, “Планетарій”, “Золоті плоди”, “Між життям і смертю”, в яких відтворює несвідомі психологічні дії, відчуття, що дають змогу показати справжній, внутрішній світ людини. В її творах послаблені сюжетні зв’язки, слабко визначені характери.

Клод Маріак — французький літературознавець, письменник, належав до модерністської школи “нового роману”. Написав романи “Кожна жінка — рокова”, “Збільшення”. Надрукував книжку “Сучасна література”, в якій розкриває особливості модернізму другої половини XX ст.

Абсурдисти — назва походить від драми абсурду. Для їхньої творчості характерне відчуження людини від суспільства, самотність, песимізм, передчуття загибелі, безглуздість слів та вчинків персонажів.

Семюел Беккет — ірландський драматург. Пише на французькій і англійській мовах. Один із засновників абсурду драми. Герої драми “У чеканні Годо” дві жалюгідні особи, які марно очікують якогось Годо, що повинен їх врятувати. Безглуздість цієї ситуації, як вважає автор, повинна була символізувати абсурдність і безглуздість людського існування. В романах “Мілон вмирає”, “Непокараний” розвиває традиції літератури “потоку свідомості”. У 1969 р. одержав Нобелівську премію.

“Потік свідомості” — творчий принцип, для якого характерне пряме відображення процесів духовного життя з метою повноти в зображенні людини. Стає творчим принципом модерністської літератури. Література “потоку свідомості” абсолютизує внутрішній світ особистості, відриває її від реальності. Твори цього напрямку не мають сюжетної чи композиційної завершеності, є лише внутрішні переживання і відчуття.

Постмодернізм — виник у 70-х pp. Цей термін означає сучасну стадію розвитку модернізму. Твори письменників цього напрямку часто фрагментарні, принципово не систематизовані, різностильні, у них відсутній зміст. Характерне одночасне співіснування й визначення різних світоглядів, культурних стилів, методів пізнання реальності. Це синтез домодерністського і модерністського способу вираження. Джон Барт — американський письменник, один із засновників постмодернізму. Написав авантюрно-пародійний роман “Козлохлопець Джайло”, епопею “Химера”. Пише прозу “чорного гумору”, в якій передає світобачення вселенського абсурду і соціального нігілізму. Дегуманізацію і відчуження вважає законами буття.

Образотворче мистецтво

Реалізм

Неореалізм — напрямок в літературі й мистецтві. Відстоювали ідеї соціальної справедливості. Намагалися критично оцінити події, що відбувалися, зображували простих людей. Характерний для демократичних країн світу.

Ренато Гуттузо. Італійський митець, глава неореалістичного напрямку в образотворчому мистецтві. У його картинах — прагнення символічного образу, мистецьке узагальнення. Особливу увагу приділяє кольору, який несе значне смислове й емоційне навантаження. Широко відомі його картини: "Захоплення пусток батраками в Сицилії" (соціальна картина), “Битва біля мосту Амміральйо” (присвячена гарібальдійцям).

Р. Гуттузо малює чіткі форми фігур, предметів, пейзажів.

Маруки Іри. Японські майстри, які створили картину “Жахи Хіросіми”.

Маруки Тосіко. Майстерно, правдиво змальовано трагічну картину загибелі жителів міста від атомного вибуху.

Гіперреалізм — фотографічне відтворення життя в усіх його подробицях, зображення абсолютної безглуздості й бездуховності предметного світу. Найбільшого поширення набув у США.

“Сердитий реалізм”. Характеризується суворим та критичним поглядом на життя.

Реалізм “соціалістичного табору”. Мистецтво в цих країнах вважалося частиною офіційної ідеології і тому запроваджувалося и підтримувалося згори. Митцям нав'язувалися теми, манера виконання, які обмежували творчу фантазію. Провідною темою соціалістичного мистецтва було утвердження нового соціалістичного ладу. У мистецтві країн соціалістичного табору домінували теми Другої світової війни, класової боротьби, революції, пафосу перетворень. Для їх творчості характерна парадність, гігантоманія.

На противагу офіційному мистецтву розвивалося нелегальне мистецтво “андеграунд”, незалежне від державних і партійних структур, яке прагнуло творчої свободи.

Модернізм

Абстракціонізм (від лат. abstractio — відволікання). Напрямок абстрактного мистецтва, представники якого відмовлялися від зображень реальних предметів і явищ, намагалися виразити стихійність творчості в динаміці кольорових плям або об’ємів, максимально абстрагувалися від дійсності. В основі абстракціонізму лежить переконання, що мистецтво покликане відображати не реальну дійсність, а духовний світ митця, стан його душі.

Види абстракціонізму

Абстрактний експресіонізм, засновником якого є американський художник Джексон Поллок. Характеризується максимальним абстрагуванням від дійсності, хаотичним накладанням на полотно фарб, причому не тільки пензлем, а й іншими предметами — палицями, ложками тощо, щоб досягти гармонізації кольору і форми. Їхні досягнення використовуються в дизайні, театрі, на телебаченні.

Абстрактно-геометричне мистецтво. Митці створюють точно геометричні декоративні композиції.

Сюрреалізм (від фр. surrealisme — надреалізм). Один із напрямків модерністського мистецтва, у творах яких реальний світ замінюється містичним, підсвідомим. Єдиним джерелом натхнення вважають мрії, підсвідомі почуттю їх авторів, сновидіння, галюцинації, божевілля.

Сальвадор Далі — іспанський художник, видатний митець цієї течії. Більшість його образів — це химери з людськими рисами. Реальні люди на його картинах зображувалися в якомусь вигаданому середовищі. Створив свої знамениті картини “Атомний Нерон”, “Атомна Леда”, “Атомний хрест”. Його картини збуджували думку, змушували замислитися над філософськими проблемами людства.

“Поп-арт” — народне, популярне мистецтво (виникло в США). Культивує випадкове, іноді навіть парадоксальне поєднання побутових предметів, решток масових друкованих видань тощо. Картини створюються з маси різних геометричних фігур — кіл, точок, трикутників, різних предметів, з використанням оптичного ефекту, особливостей зорового сприйняття.

Зачинателями “поп-арту” є американці Роберт Раушенберг та Джеспер Джонс.

“Оп-арт” — оптичне мистецтво (виникло в середині 60-х pp.), яке базується на ефектах кольору і світла, коли за допомогою складних оптичних приладів, спрямованих на площину або на різні геометричні конструкції, його засновники досягали різноманітних світлових ефектів, створюючи ілюзію нереального світу.

Кінетичне мистецтво. Головний принцип — рух твору. Це своєрідні винаходи з різного роду механізмами, що обертаються, гудуть тощо, створюється естетичний ефект за допомогою художніх конструкцій.

Концептуальне мистецтво ( від лат. conceptus — поняття, ідея, задум), яке заперечує необхідність створення художніх образів, замінюючи їх довільними символами. Виникло у 70-х pp. Для цього мистецтва ідея важливіша за сам твір, а як засіб демонстрації понять використовують різні матеріали: промислові вироби (тканини, листи), природні об'єкти, відеозаписи, шматки газет тощо.

АРХІТЕКТУРА

Особливості розвитку архітектури на сучасному етапі

1. Бруталізм (необруталізм) — один із напрямків сучасної архітектури, який виник у 50-х pp. у Великій Британії (архітектори О. і П. Смітсони). Поширився в Західній Європі, США, Японії. Споруди бруталістів мають важкі форми, оголені конструкції та системи інженерного обладнання.

2. У 50-х pp. розвивається органічна архітектура, суть якої полягає в тому, що будівля розглядається як організм з єдиним простором, органічно пов’язаний з природним середовищем. Яскравим прикладом органічної архітектури був побудований архітектором Ф. Л. Райтом у 1956-1969 pp. в Нью-Йорку Музей Гуггенхейма.

3. У 60-x pp. поширений стиль “постмодернізм”. Упорядкованості, прямим кутам і прямим лініям постмодернізм протиставляє ускладнені форми, вільне поєднання елементів, прямі й гнуті лінії, незвичайні форми конструкцій. З’являються будівлі у вигляді трапецій, кулеподібні, у вигляді кубиків, зібраних так, що вони виступають із фасаду будинку.

4. В архітектурі 70-80-х pp. характерне звернення до історичного матеріалу й запозичення архітектурних елементів різноманітних епох і стилів.

5. Французькі архітектори у своїй роботі поєднують споруди минулих часів із сучасними архітектурними можливостями.

6. У другій половині XX ст. утверджується інтернаціональний стиль, який характеризується раціональністю, чіткістю і простотою форм і ліній, широким застосуванням нових технічних конструкцій, прозорого і непрозорого скла, бетону, металу, готових блоків. Інтернаціональний стиль переважає в розбудові великих міст.

7. Особливості архітектурного будівництва визначилися інтенсивною урбанізацією і зростанням кількості міст, масштабним промисловим будівництвом, нестачею землі під забудову.

8. При забудові нових міст використовується принцип функціоналізму, коли архітектурну форму повинна визначити функція, практичне призначення будови. Планування здійснюють із урахуванням доцільності для забезпечення побутових умов і організації високопродуктивного виробництва. Функціоналізм дав світові нові типи будинків — галерейні, коридорного типу, з двоповерховими квартирами тощо. Теоретиками організації функціоналізму були В. Гропіус (Німеччина), Ле Корбюзье (Франція), X. Майєр (Велика Британія).

9. Для сучасного містобудування характерне створення міст і містечок з індивідуальним обличчям, подолання монотонності, типової забудови, вирішення міських екологічних проблем, збереження й наукове обґрунтування реконструкції старих міських центрів, збереження та реставрація пам’яток культури, їхнє поєднання з сучасними будівлями.

10. Відбувається поєднання світових архітектурних надбань і національних особливостей. Видатний бразильський архітектор Оскар Німейєр у цьому стилі побудував нову бразильську столицю — місто Бразилія. Він намагався надати залізобетонним конструкціям більшої естетичної виразності, пластичного багатства форм.

11. Архітектори використовують нові можливості, що надає їм індустрія. У спорудах поєднуються прямі й гнуті лінії, надзвичайні форми конструкцій, з’являються споруди у вигляді півкругів, трапецій, кубиків тощо.

12. Споруджуються будинки, де розміщені зразу житло і необхідні комунальні послуги, магазини, невеликі майстерні тощо.

13. Після Другої світової війни в СРСР та й у країнах соціалістичного табору будуються помпезні тріумфальні висотні будинки, фасади яких перенасичені прикрасами (Московський університет). Подібні парадні будівлі споруджені й в інших соціалістичних країнах (ансамбль адміністративних будинків у центрі Софії, магістраль Карл-Маркс-Алеї в Берліні тощо).

ТЕАТР

1. Основною тенденцією розвитку світового театру стала орієнтація на кращі зразки світової драматургії, звернення до літературної класики.

2. У багатьох зарубіжних країнах театри не фінансуються державою, значна залежність театрів від смаків відвідувачів, а тому театри часто вдаються До кон’юнктурної тематики, намагаються театр перетворити на жанр “масової культури” — розважальне шоу заради фінансових вигод і виживання.

3. Багато театрів світу продовжували традиції реалізму. Видатними драматургами є Альберто Моравіа, Едуардо Де Філіппо (Італія), Едвард Олбі (США) та ін.

4. Загальною особливістю розвитку театру у післявоєнний період є захоплення соціальною і політичною проблематикою, яка виражалася в різних сценічних і драматургічних формах, залежно від національних традицій і від конкретної ситуації в тій або іншій країні. Розвиваються нові жанри: “документальна драма”, “політична драма”, “інтелектуальна драма”, “епічний театр”, трагікомедія тощо.

5. У Великій Британії виник театр “роздратованих молодих людей”, який відзначався непримиренністю до суспільного лицемірства, подвійної моралі, крайнього індивідуалізму. На сцені ставилися п’єси Джона Осборна, Арнольда Уескера, Джона Ардена та ін.

6. Критичний напрямок у театральному світі Франції пропагував “театр абсурду”, який проголошував ідеї непізнаності та хаотичності світу, що породжує хаос, страх, нерозумні вчинки людей. Вони виражали трагічне відчуття загибелі, катастрофи, людської беззахисності. Найвидатнішими представниками цього напрямку були Жан Жене, Ежен Ионеско та ін.

7. Для американського театру характерне захоплення психологічним аналізом суспільних явищ та внутрішнім світом людини. Талановитими майстрами цього жанру є Т. Вільямс і А. Міллер.

8. Значного поширення набув “театр авангарду” — один із жанрів молодіжної “контркультури”, для якого характерне заперечення існуючих норм і традицій.

Контркультура — це форма духовного протесту проти сучасної індустріальної культури, відмова від соціальних цінностей, моральних норм та ідеалів. Прикладом контркультури є французький молодіжний “театр вулиць”, англійський “фріндч”, учасники яких влаштовують спектаклі в різних місцях, найчастіше просто неба і шокують глядачів натуральними сценами, зокрема еротичного змісту.

У дусі авангардистського театру працював французький драматург А. Адамов, відомий своїми п’єсами “Пародія”, “Вторгнення”, “Весна 71-го року”.

9. Модернізм у театрі представлено “хеппінінгом” — перенесенням на сцену того, що є в житті, відмова від драматургії.

10. У соціалістичних країнах театр виконував соціальне замовлення комуністичних режимів. Драматурги, актори повинні були діяти в дусі комуністичної ідеології, були обмежені у пошуках нових форм вираження. З крахом комуністичних тоталітарних режимів театральні діячі позбавились цензури, здобули свободу дій і думки.

КІНО

1. У повоєнний період кіно стало найдоступнішим і наймасовішим видом мистецтва, національні кінематографи сформувалися в більшості країн світу.

2. Великий вплив на європейський кінематограф мав неореалізм, що виник в Італії. Першою неореалістичною картиною став фільм режисера Р. Росселіні “Рим — відкрите місто”, в якому правдиво відображено героїчну боротьбу учасників італійського руху Опору, їхню мужність, відданість справі і страждання. Представниками неореалізму в кіно були сценарист Ч. Дзаваттіні, режисери А. Віконті (“Земля тремтить”), Вікторіо де Сіка (“Викрадачі велосипедів”),

Л. Джермі (“Дорога надії”) та ін. Італійські фільми вирізняються гострими драматичними конфліктами, утверджують душевну доброту, людське взаєморозуміння. Фільми італійських режисерів здобули світове визнання за правдиве відображення дійсності.

Великим майстром наприкінці XX ст. був італійський кінорежисер Федеріко Фелліні, признаний представником європейського кіно у світовій кіноіндустрії. Він завоював чотири “Оскари”, а в 1993 р. був удостоєний Спеціальної премії Американської академії кіномистецтв за вклад у мистецтво кіно, завоював багато міжнародних нагород.

3. Наймогутніша кінопродукція зосередилась у США. Щорічно у США створюють сотні фільмів. Світове визнання здобули американські режисери Стенлі Крамер, Сідні Люмет, Роберт Уайз та ін. Випускається велика кількість розважальних фільмів.

На сучасному етапі закінчилася монополія Голлівуду, виникло багато незалежних кінокомпаній, частина з яких продовжує голлівудські традиції. Вони мають величезні фінансові спроможності, високий технічний рівень дають їм можливість використовувати найфантастичніші технічні прийоми. Широко використовується комп’ютерна графіка. Сучасна продукція Голлівуду та інших кінокомпаній пропагує індивідуалізм, необхідність наполегливої праці, особистої ініціативи і наполегливості, щоб багато чого досягти в житті. На сучасному етапі відбувається експансія американського кіно в країни Європи і всього світу.

4. У французькому кінематографі поширений напрямок “нова хвиля” (виник наприкінці 50-початку 60-х pp.). Видним представником цього напрямку був Жан Люк Годар, Франсуа Трюффо та ін.

“Нова хвиля” — напрямок у кіномистецтві, що характеризується спрощеними декораціями, інтересом до життя простих людей. Пізніше у французькому кінематографі почали значну увагу приділяти соціальним і політичним проблемам, психологи людських відносин, внутрішньому світові людських почуттів.

Для французького кінематографа характерні розважальні фільми, сатиричні стрічки, комедії.

5. Головною тенденцією в розвитку англійського кіно є вірність національним традиціям і класика. Великий успіх мали фільми за творами В. Шекспіра “Гамлет”, “Генpix V”, “Річард III”, які зняв видатний режисер та актор Лоуренс Олів’є.

6. Оригінальністю і самобутністю характеризуються японські та індійські художні фільми, для яких визначальним є збереження національних традицій. Японські фільми в багатьох випадках про подвиги самураїв. За людську гідність, за чистоту відносин між людьми, за честь жінки веде боротьбу індійська кінематографія. Індія посідає третє місце в світі за кількістю фільмів, що випускаються.

7. Останніми роками значну популярність здобули багатосерійні фільми латиноамериканських країн, які відтворюють сюжети національних літературних творів.

8. З середини 70-х pp. зросла кількість телевізійних художніх фільмів, які часто є багатосерійними. З поширенням телебачення кіно увійшло в кожну сім’ю.

9. Масова комерційна кінопродукція дедалі більше завойовує позиції в зарубіжному кіно. Часто пропагуються насильство, вбивство, жорстокість.

10. Значного поширення набули фільми про космічні пригоди та інопланетян, про різні катастрофи, щоб задуматися про недосконалість окремих аспектів суспільства (“Пожежа”, “Щелепи”, “Землетрус”, “Кінг-Конг”, “Зоряні війни”, “Аеропорт” тощо).

11. У країнах з тоталітарним режимом ідеологічний тиск тривалий час сковував творчість митців. Кінематографісти повинні були дотримуватися принципів соціалістичного реалізму. Однак і в СРСР появилося багато справжніх майстрів кіно: С. Параджанов (“Тіні забутих предків”), А. Тарновський (“Іванове дитинство”,” Андрій Рубльов”), А. Герман (“Перевірка на дорогах”), Т. Абуладзе (“Покаяння”). Фільми цих митців здобули найвищі нагороди на кінофестивалях світового рівня.

МУЗИКА

1. Розвиток музичної культури в післявоєнний період найтісніше пов’язаний з технічними вдосконаленнями в звукозаписуванні й відтворенні музичних творів. Серед пристроїв, що дають змогу точно відтворювати записаний звук, компакт-диски і цифрові аудіокасети.

2. У музичній культурі післявоєнних років поряд із розвитком традиції класичної музики завоювало популярність багато нових напрямків і стилів:

• музичний експресіонізм, засновником якого є австрійський композитор і теоретик А. Шенберг. Його музика засновувалася не на восьми-, а на дванадцятитоновій системі. Ідеї А. Шенберга відобразилися на творчості багатьох композиторів другої половини XX ст. (Лучіано Беріо, Луїджі Ноно та ін.);

• рок-й-рол — утворився на основі поєднання негритянської побутової танцювальної музики (ритм-енд-блюз), музики білих поселенців (кантрі-мюзик), а також джазової музики. У 1954 р. вийшла перша платівка майбутнього короля рок-н-ролу Елвіса Преслі.

3. З 50-х pp. широкої популярності у світі набула рок-музика, яка розвинулася із стилю рок-н-рол і народилася у США піснею Білла Хейлі та стала формою протесту молоді.

Рок (з англійської) — хитатися, труситися — характерна динамізація ритму. У 80-90-х pp. рок представлений великою кількістю стильових форм, регіональних і національних різновидів:

• панк-рок — музика, пов’язана з рухом хіпі 60-х років;

• брейк-рок — походить від манери танцювати;

• джаз-рок — поєднання джазу і року;

• фольк-рок — використовують фольклор, народні традиції;

• арт-рок — намагаються пристосуватися до класичного мистецтва, зблизитися з ним;

• рок-опера — поєднання класичного й сучасного стилів. Знаменитою є рок-опера Е. Уейбера і Т. Райса “Ісус Христос — суперзірка”;

• мейнстрім-рок — зберігають традиції класичного року;

• поп-рок — належить до сфери поп-культури;

• важкий рок — концерти перетворюються на рухливі й галасливі вистави чудернацько одягнених виконавців, супроводжуються голосною музикою, ритми якої стають дедалі гучнішими. Миготіння десятків різнобарвних прожекторів.

• “металісти” — агресивна, приголомшлива своєю силою музика.

4. Поп-музика — популярна музика. Під цією назвою об’єднуються всі напрямки комерційного музичного мистецтва. Ця музика, проста і доступна, використовує мотиви міського фольклору, а також елементи джазу і блюзу. Знамениті групи “Бітлз”, “Пінк Флойд”, “Ролінг Стоунз” та ін. Своїм зовнішнім виглядом, манерою поведінки, стилем одягу, вільним зверненням до слухачів вони підкреслювали зв’язки з низами суспільства, а тому здобули велику популярність серед молоді. Поп-музика перетворилася на гігантську індустрію, яка приносить величезні прибутки виконавцям музичних творів і тим, хто їх тиражує.

Джаз — вид музичного мистецтва, що склався у США на основі синтезу європейської й африканської музичних культур. Основні риси — поліритмія, темброва своєрідність.

Блюз (від англ. blues — меланхолія) — лірична пісня американських негрів сумного змісту. Стала одним із жанрів джазової музики у XX ст.

5. Значного поширення набула електронна музика, де композитор перетворюється на своєрідного інженера-оператора, який керує електронними машинами, а не оркестром. Батьківщиною електронної музики стала ФРН.

6. У соціалістичних країнах переважав класичний напрямок, композитори і музиканти були обмежені у формах для власного самовираження. Але розвивається і рок-музика, поширена в 60-х pp. Вона критикувалася офіційною ідеологією як прояв реакційної буржуазної культури. З початком політики гласності і перебудови рок-музика стала неодмінним компонентом культури всіх соціалістичних країн та всіх республік, що входили до складу СРСР.

Домашнє завдання: опрацювати конспект і виконати тести до 27 травня!!!

https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=114635

Тема: Практичне заняття: " Світ на початку 21 століття."(7, 14 травня)

Загальна характеристика глобальних проблем сучасності

Глобальні проблеми — це проблеми, які мають планетарний характер, зачіпають інтереси світу і всієї земної цивілізації, кожної країни, кожного народу, кожної людини, породжені загальними законами існування і розвитку людства, дуже важливі для сьогодення й майбутнього людського роду, всього людства. Ці проблеми можуть бути вирішені лише об’єднаними зусиллями всіх людей Землі, всіх держав і народів. Несвоєчасність їх розв’язання загрожує існуванню людства.

Групи глобальних проблем

1. Пов’язані з міжнародними відносинами:

• проблеми війни і миру;

• запобігання ядерній війні;

• загроза неконтрольованого розповзання ядерної зброї по всьому світові;

• послаблення тоталітаризму;

• проблеми мирного освоєння космосу;

• конфлікти на цивілізаторсько-релігійній основі;

• розвиток міжнародного співробітництва;

• будівництво світу без насилля, на основі загальної довіри між народами;

• зміцнення системи загальної безпеки на основі рівноправності, економічної доцільності, подолання відставання країн, що розвиваються;

• дотримання прав людини;

• екстремізм.

2. Соціально-економічні:

• подолання економічної та культурної відсталості багатьох країн і народів (лише 20% становлять розвинені країни, а 80% — відсталі);

• продовольча;

• демографічна;

• відносини розвиненої Півночі й відсталого Півдня;

• епідемії та хвороби;

• урбанізації.

3. Пов’язані з взаємовідносинами людини і природи:

• освоєння океану;

• вичерпання природних ресурсів;

• сировинна;

• енергетична;

• екологічна.

Умови розв’язання глобальних проблем

1. Об’єднання зусиль світової громадськості.

2. Співробітництво у загальносвітовому масштабі.

3. Тісна конструктивна взаємодія всіх країн світу. Сучасна цивілізація техногенна.

Цивілізація (від лат. civilis — громадянський, суспільний) — це сукупність матеріальних і духовних досягнень суспільства на певному етапі його історичного розвитку.

Техногенна цивілізація — здатність до примноження знань і винайдення нових, бурхливий розвиток наукових знань, техніки, технологій, що ведуть до значного економічного зростання, нагромадження суспільного багатства.

ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З МІЖНАРОДНИМИ ВІДНОСИНАМИ

Проблема збереження миру

Найважливішою глобальною проблемою є відвернення війни, припинення гонки озброєнь, роззброєння.

За останні 6 тис. років без Воєн були лише 292 роки. Зростає кількість локальних конфліктів.

Лише з 1990 по 1996 р. на планеті відмічено понад 45 збройних конфліктів. Усі народи світу повинні мати право на життя, вільне від страху.

Відбувається розповсюдження ядерної зброї і виникають нові ядерні держави — Індія, Пакистан, Іран та ін.

Шляхи розв’язання проблеми збереження миру:

1. Скорочення виробництва звичайних озброєнь.

2. Політика розумної достатності озброєнь.

3. Скорочення торгівлі зброєю.

4. Діяльність Ради Безпеки ООН і миротворчих сил ООН (в Афганістані, Анголі, Камбоджі та інших — всього у 17 країнах).

5. Підписання договорів про нерозповсюдження ядерної зброї.

6. Відмова України, Білорусі, Казахстану від ядерної зброї на своїй території.

7. Заборона виробництва хімічної зброї.

8. Здійснення програми “Партнерство заради миру”.

Дотримання прав людини

1. Дотримання соціальних, економічних, політичних, особистих прав і свобод.

2. Духовний розвиток особистості.

3. Виховання високих гуманістичних ідеалів.

Екстремізм

1. Тероризм — ведення політичної боротьби методами залякування, аж до фізичної розправи, дестабілізація суспільства, державно-політичного ладу шляхом систематичного насильства, політичних вбивств, провокацій.

Види тероризму:

• індивідуальний тероризм;

• груповий тероризм;

• міжнародний тероризм.

Внаслідок відкритості сучасного світу, потужної інформаційної і транспортної інфраструктури тероризм став інтернаціональним, загрозою життю окремих людей і навіть цілих країн, проблемою світовою, розв’язати яку можна лише об’єднаними зусиллями всіх.

Для боротьби з міжнародним тероризмом світове співтовариство використовує Міжнародну комісію карної поліції (Інтерпол), яка з 1949 р. має статус неурядової міжнародної організації.

2. Релігійний фанатизм. Значні прояви ісламського фанатизму (в Ірані, Афганістані, Туреччині, Алжирі, Середній Азії, Північному Кавказі).

3. Наркобізнес, щорічні доходи від якого оцінюються в 500 млрд доларів. За даними ООН, 50 млн людей у світі вживають наркотики. Помирає 100 тис. осіб щороку.

4. Електронні злочини.

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ ПРОБЛЕМИ

Економічна відсталість багатьох країн та народів

Слаборозвинені країни мають у 3 рази більше населення, ніж розвинені країни, а виробляють промислової продукції у 6 разів менше. Загальний борг слаборозвинених країн виріс до 900 млрд доларів і далі збільшується.

Причини економічної відсталості багатьох країн та народів:

1. Колоніальне минуле цих країн.

2. Економічна залежність від розвинених країн.

3. Монокультурне господарство.

4. “Демографічний вибух”.

Шляхи розв’язання проблеми:

1. Соціально-економічні реформи.

2. Ліквідація монокультурного господарства.

3. Списання зовнішнього боргу слаборозвиненим країнам.

4. Відмова від дискримінації товарів країн, що розвиваються.

5. Сприяння доступу цих країн до новітніх технологій.

6. Збільшення допомоги МВФ, МБРР.

7. Реформування світової фінансової системи.

8. Збільшення матеріальної допомоги розвинених країн.

9. Демографічна політика, спрямована на зменшення народжуваності.

Проблема голоду

На сьогодні 1 млрд населення живе за межею бідності. Постійно 450 млн людей на планеті голодують. За даними ООН, у світі понад 1 млрд населення не забезпечено продовольством. Щорічно від недоїдання потерпає 30% населення Африки.

В Африці щороку помирає 11 млн дітей віком до 5 років.

Причини проблеми голоду:

1. Гостра нестача фінансових коштів.

2. “Демографічний вибух” у країнах, що розвиваються, при низькому рівні виробництва.

3. Переважання в багатьох регіонах світу примітивної сільськогосподарської техніки і технологій.

4. Відсталі економічні відносини.

5. Архаїчні форми виробництва у слаборозвинених країнах.

Шляхи розв’язання проблеми голоду:

1. Підвищення врожайності ґрунтів.

2. Впровадження досягнень селекції.

3. Аграрні реформи.

4. Широке використання біологічної продуктивності Світового океану.

5. “Створення” штучних продуктів.

Демографічна проблема

Щоденно людство збільшується на 290-300 тис. осіб, причому в країнах Африки, Азії, Латинської Америки з кожних 11 дітей, що народжується в світі, у них народжується 10.

Якщо населення розвиненої Європи щороку зменшується на 1,2 млн осіб, то населення Африки збільшується на 15 млн.

За підрахунками Національного інституту демографічних досліджень Франції до 2025 р. населення зросте:

Китаю — до 1 млрд 475 тис. осіб;

Індії — до 1 млрд 229 млн;

Нігерії — до 338 млн;

Бразилії — до 246 млн.

Число французів за цей час зросте лише з 57 до 58 млн осіб.

Шляхи розв’язання демографічної проблеми:

1. Демографічна політика, спрямована на зниження народжуваності.

2. Пропаганда серед віруючих протизаплідних засобів.

3. Підвищення рівня освіченості населення країн, що розвиваються.

ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ВЗАЄМОВІДНОСИНАМИ

ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ

Вичерпання природних ресурсів

Ресурсна проблема пов’язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.

Нині у різних країнах світу гостро відчувається нестача ресурсів:

1. Відновних — води, повітря, рослинного покриву, тваринного світу. Під загрозою зникнення перебувають 10% рослин і 30% усіх тварин планети.

На Землі 900 млн га пустинь.

20 млн га лісів зникає кожної хвилини.

Площа продуктивних угідь, що припадає на людину, щорічно скорочується на 6-7%.

2. Невідновних — корисних копалин, мінеральної сировини. Вчені підрахували, що за нинішніх темпів використання природних ресурсів їх вистачить:

• нафти — на 50-60 років;

• газу — на 30 років;

• вугілля — на 100 років.

За деякими підрахунками, людство до 2020 р. витратить запаси таких металів, як свинець, цинк, олово, золото, платина, срібло, молібден, кобальт, алюміній. Необхідно шукати альтернативні джерела енергії.

Шляхи розв’язання проблеми ресурсів:

1. Здійснення природоохоронних і природовідтворювальних заходів.

2. Створення безвідходного виробництва.

3. Ресурсоекономічні технології.

4. Зниження матеріаломісткості продукції.

5. Комплексне використання сировини, її відходів, пошук матеріалів-замінників.

6. Освоєння ресурсів Світового океану й космічного простору.

7. Перехід до альтернативних джерел енергії та енергоекономічних технологій.

Проблема хвороб

У світі нині 12 — 18 млн людей — носії вірусу СНІДу, 5-6 млн людей хворих. Ефективна боротьба зі СНІДом можлива лише на основі об’єднання міжнародних зусиль. За даними

Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), кожний п’ятий житель Землі хворий або страждає від недоїдання. Значно зросли захворювання:

• онкологічні;

• психічні;

• променевої хвороби;

• серцево-судинні;

• шкіряні;

• шлункові тощо.

Наприкінці XX ст. на кожних 100 немовлят 11 мали різні вроджені дефекти. Як небажані наслідки забруднення природного середовища відбуваються і будуть відбуватися . кліматичні та геологічні катаклізми, небезпечні для здоров’я людей і живих організмів планети.

Для поліпшення ситуацій зі здоров’ям людей у світі потрібно:

1. Розвивати медицину, покращити її якість.

2. Зробити доступною медицину для всіх верств населення.

3. Поліпшення соціально-економічного становища кожної людини.

4. Поліпшення загального природного фону життя людства.

Проблема урбанізації

(процесу розширення міст і міського населення)

У 1800 р. — у містах мешкало 2,4 % населення планети; у 2000 р. — 50%. У сучасних умовах великі міста стали зонами найбільшого забруднення.

Екологічна проблема Причини екологічних проблем:

1. Бурхливі темпи розвитку виробництва.

2. Недосконалі технології, що ведуть до викидання відходів без очищення в навколишнє середовище.

3. Протиріччя між продуктивною діяльністю людства і стабільністю природного середовища його проживання.

4. Катастрофічне забруднення навколишнього середовища, повітря та океанів, пов’язане з негативними наслідками людської діяльності.

5. Спустошення і скорочення орних земель.

6. Скорочення площ вологих екваторіальних лісів.

7. Значно посилився негативний вплив людини на атмосферу, гідросферу, рослинний та тваринний світ.

В атмосферу Землі щорічно викидається:

• 250 млн т пилу;

• 1 млн т вуглекислого газу;

• 1 млн т сполук свинцю;

• 200 млн т окисів сірки й азоту.

У рік на кожного жителя Землі припадає понад 20 т промислових та інших відходів.

8. Велика частина населення світу використовує забруднені джерела питної води.

Екологічні потрясіння наприкінці XX-на початку XXI ст.

1. Аварія на ЧАЕС.

2. Засухи в Африці.

3. Виснаження озонового шару атмосфери через масове поширення аерозолів, що посилює вплив ультрафіолетового випромінювання.

4. Трагедії Аральського і Чорного морів.

5. Кислотні дощі.

Від “кислотних дощів” у Швеції та Норвегії постраждало понад 2,5 тис, озер, які використовувалися у рибному господарстві. У ФРН постраждала третина лісів.

6. “Парниковий ефект”, який виник внаслідок вмісту вуглекислого газу в повітрі, що веде до потепління.

7. Проблеми промислових відходів.

8. Зменшення родючого шару ґрунту.

Кожні 10 років родючий шар ґрунту зменшується на 7%. За останні 500 років на планеті знищено 2/3 лісів, площа пустель зросла на 15%, міліють річки та озера. В атмосферу Землі внаслідок виробничої діяльності людини потрапило до 10 млрд т вуглекислого газу, сотні тисяч тонн отруйних речовин.

Порушення рівноваги в природі призводить до природних катастроф. Їх кількість зростає. За останні 10 років кількість тих, що постраждали, становила:

• від засухи — 244 млн осіб;

• від повені — 154 млн осіб;

• від ураганів — 28 млн осіб;

• від землетрусів — 12 млн осіб.

Шляхи розв’язання екологічних проблем:

1. Переорієнтація економіки та гармонізація економіки й природи.

2. Перехід до безвідходного і маловідходного виробництва.

3. Раціональне використання води, вдосконалення очисних споруд.

4. Державна екологічна політика, спрямована на:

• широке впровадження і дотримання екологічних стандартів (нормативів) повітря, води, раціонального споживання електроенергії тощо;

• повне інформування людей про екологічний стан території, на якій вони проживають.

5. Переорієнтація свідомості людей і практичних дій суспільства до природи.

6. Вироблення сучасної екологічної свідомості людини, яка повинна виконувати роль регулятора у відносинах між суспільством, людиною і природою.

7. Припинення знищення тропічних лісів — “легень” нашої планети.

8. Розумне використання в сільському господарстві хімічних добрив.

Висновки

1. На сучасному етапі історія людства стає глобальною, зростають тенденції до взаємозалежності й цілісності людського суспільства.

2. Цілісність світу виявляється в тому, що певні досягнення цивілізованого розвитку утверджуються в житті всього сучасного суспільства:

• в соціально-політичній сфері — утвердження свобод людини, парламентська демократія, розвиток громадянського суспільства;

• в економічній — фінансування ринкових відносин;

• у духовно-моральній — становлення таких норм, які захищають честь, гідність кожної людини, утверджують повагу до життя як вищої цінності.

Одночасно породжуються глобальні проблеми.

3. Для вирішення глобальних проблем необхідні зусилля людства, міжнародних організацій, насамперед ООН та ЮНЕСКО, а також урядів багатьох країн, потрібне об’єднання зусиль усього світового співтовариства.

4. В основі сучасного екологічного мислення лежить раціональне використання, збереження та відновлення природних ресурсів, бережливе ставлення до навколишнього середовища.

5. Липень 2005 р. Світовий банк і Міжнародний валютний фонд прийняли рішення про списання боргів 18 найбіднішим країнам світу, якими визнано: Бенін, Болівія, Гана, Гондурас, Замбія, Мавританія, Мадагаскар, Малі, Мозамбік, Нігер, Нікарагуа, Руанда, Сенегал, Танзанія, Уганда, Ефіопія.

Домашнє завдання: підготувати реферат: " Глобальні проблеми людства і їх вирішення". підготуватися до тематичного контролю.

Тематичний контроль. Урок узагальнення.(21, 28 травня)

Відповісти на тести: https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=166789